К-20434/07 Про визнання угоди недійсною - 25.06.2009 Прийняття

У жовтні 2006 року ДПІ у Франківському районі м. Львова звернулась до суду з позовом до Корпорації "Укрнерудпром", ПП "Сана-К" про визнання угоди недійсною на загальну суму 3 943 200, 00 грн. та застосування наслідків, які передбачені ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР, при наявності умислу у двох сторін, у вигляді стягнення одержаного внаслідок укладеної угоди в дохід держави, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість в грошах.

Постановою господарського суду Львівської області від 20 лютого 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2007 року, в позові відмовлено.

В касаційній скарзі ДПІ у Франківському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову господарського суду Львівської області від 20 лютого 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2007 року, задовольнити позовні вимоги.

В запереченні на касаційну скаргу Корпорація "Укрнерудпром", посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, просить залишити касаційну скаргу ДПІ у Франківському районі м. Львова без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідач 1, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Франківському районі м. Львова провела комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного Корпорації "Укрнерудпром" за період з 01 січня 2001 року по 30 червня 2003 року, за результатами якої було складено акт № 290/23-2/239/30163522 від 29 грудня 2003 року.

В акті перевірки було встановлено, що Корпорація "Укрнерудпром" мала взаємовідносини з ПП "Сана-К".

Згідно акту приймання – передачі майна б/н від 26 квітня 2001 року ПП "Сана-К" передало, а Корпорація "Укрнерудпром" прийняла з капітального ремонту двигун НК-12 СТ № 89202СТО35, вартість ремонтних робіт склала 1 434 000, 00 грн. (в тому числі податок на додану вартість – 239 000, 00 грн.).

Згідно акту приймання – передачі майна б/н від 04 травня 2001 року ПП "Сана-К" передало, а Корпорація "Укрнерудпром" прийняла з капітального ремонту два двигуни НК-12СТ № 92402СТ083 з модулем вільної турбіни № 92 NO 98СТ та НК 12-СТ № 84202 СТО52, загальна вартість ремонтних робіт склала 2 509 200, 00 грн. (в тому числі податок на додану вартість – 418 200, 00 грн.).

За результатами проведених операцій ПП "Сана-К" виписало податкові накладні № 5 від 26 квітня 2001 року на суму 1 434 000, 00 грн. (в тому числі податок на додану вартість – 239 000, 00 грн.) та № 4 від 04 травня 2001 року на суму 2 509 200, 00 грн. (в тому числі податок на додану вартість – 418 200, 00 грн.).

Згідно відповіді ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, наданої в ході перевірки, ПП "Сана-К" з моменту реєстрації не звітує та рішенням господарського суду м. Києва від 06 листопада 2002 року у справі № 36/548 скасовано його державну реєстрацію.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06 листопада 2002 року у справі № 36/548 у справі за позовом ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до ПП "Сана-К" про скасування державної реєстрації позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію ПП "Сана-К".

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не було доведено те, що спірна угода була укладена сторонами з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, і сторони мали умисел на це.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

ДПІ у Франківському районі м. Львова було подано позов про визнання недійсною угоди, укладеної між Корпорації "Укрнерудпром" та ПП "Сана-К" на загальну суму 3 943 200, 00 грн., та застосування наслідків на підставі ст. 49 Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу Української РСР, який згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) втратив чинність з 01 січня 2004 року, недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу – у обох сторін чи однієї, від виконання угоди – обома сторонами чи однією. Цивільним кодексом України (435-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 Цивільного кодексу Української РСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

За змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України цей кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, обґрунтування позивачем своїх позовних вимог нормами нечинного на момент звернення до суду Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) є помилковим.

Санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) , який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Водночас у цьому випадку, не могли бути застосовані судами і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) .

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому в будь-якому випадку для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України. За змістом цієї статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Враховуючи те, що виконання угоди, укладеної між Корпорації "Укрнерудпром" та ПП "Сана-К", відбувалось в квітні – травні 2001 року, позивачем був пропущений строк застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачений ст. 250 Господарського кодексу України.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність позовних вимог.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Франківському районі м. Львова підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Львівської області від 20 лютого 2007 року та ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову господарського суду Львівської області від 20 лютого 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.