Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Азов-Алтай"

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2008 року

у справі № 2-а-646/07

за позовом прокурора Іллічівського району міста Маріуполя в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в Іллічівському районі міста Маріуполя Донецької області

до Приватного підприємства "Азов-Алтай"

про стягнення заборгованості, -

Прокурор Іллічівського району м. Маріуполя звернувся до суду в інтересах держави в особі ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області до ПП "Азов-Алтай" про стягнення податкового боргу в сумі 7 018, 43 грн. за рахунок його майна.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2008 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року скасовано.

Позов задоволено.

В касаційній скарзі ПП "Азов-Алтай", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2008 року та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2007 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області просить залишити касаційну скаргу ПП "Азов-Алтай" без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2008 року – без змін.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Відповідач самостійно здійснював розрахунок орендної плати за оренду землі протягом 2005 – 2007 років та подавав розрахунки з земельного податку за 2005 – 2007 роки.

ДПІ в Іллічівському районі м. Маріуполя Донецької області прийняла податкові повідомлення – рішення № 0001561840/0 від 30 листопада 2005 року, № 0001571840/0 від 30 листопада 2005 року, № 0001701840/0 від 19 грудня 2005 року, № 0000031840/0 від 13 січня 2006 року, № 0000161840/0 від 28 лютого 2006 року, № 0000351840/0 від 06 квітня 2006 року, № 0000441840/0 від 06 травня 2006 року, № 0000561840/0 від 08 червня 2006 року, № 0000651840/0 від 10 липня 2006 року, № 0000721840/0 від 07 серпня 2006 року, № 0000971840/0 від 19 вересня 2006 року, № 0001061840/0 від 04 жовтня 2006 року, № 0001131840/0 від 08 листопада 2006 року, № 0001141840/0 від 15 листопада 2006 року, № 0001191840/0 від 08 грудня 2006 року, № 0000191502/0 від 16 лютого 2007 року, № 0000381502/0 від 29 березня 2007 року.

Цими податковими повідомленнями – рішеннями були застосовані штрафні санкції до ПП "Азов-Алтай" на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з плати за землю (орендна плата).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що застосування до відповідача штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є неправомірним, оскільки ці штрафні санкції застосовуються за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання, встановлених вищезазначених Законом, а відповідач правомірно здійснював сплату орендної плати відповідно до вимог Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що положення Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) є спеціальними та мають пріоритет на відповідними положеннями Закону України "Про плату за землю" (2535-12) , а тому застосування штрафних санкцій до відповідача на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є правомірним з урахуванням наявності порушень, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Штрафні санкції, сума яких є предметом спору, були застосовані до відповідача відповідно до підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за порушення термінів сплати узгодженого податкового зобов’язання з плати за землю (орендна плата).

З преамбули Закону України "Про плату за землю" (2535-12) (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що цим Законом визначаються розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Частиною першою ст. 25 Закону України "Про плату за землю" передбачено, що за прострочення встановлених строків сплати податку (ст. 17) справляється пеня у розмірах, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про плату за землю" за порушення норм цього Закону платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України (2768-14) та законами України.

Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) передбачено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Враховуючи межі застосування Закону України "Про плату за землю" (2535-12) та за принципом превалювання спеціальної норми над загальною, положення Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) є спеціальними нормами у галузі податкового законодавства, а положення Закон України "Про плату за землю" (2535-12) є загальними з цих питань.

Загальні норми можуть бути застосовані лише щодо питань неврегульованих спеціальною нормою права.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про превалювання Закону України "Про плату за землю" (2535-12) над положеннями Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) щодо накладення штрафу за порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з плати за землю (орендної плати) та правомірно задовольнив позовні вимоги з урахуванням правомірності застосування штрафних санкцій до відповідача на підставі підпункту 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" при наявності факту порушення строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з плати за землю (орендної плати), що не оспорювалось відповідачем, та не сплати цієї суми добровільно.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ПП "Азов-Алтай" підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2008 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Азов-Алтай" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.