Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Цуркана М.І.,

Сороки М.О.,

Гашицького О.В.,

Лиски Т.О.,

Штульмана І.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до виконавчого комітету Ірпінської міської ради, третя особа –ОСОБА_5 про визнання нечинним розпорядження № 129 від 10 вересня 1998 року,

У лютому 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуваним розпорядженням № 129 від 10 вересня 1998 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано безкоштовно у спільну сумісну (приватну) власність квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_1 вказувала на те, що у 1993 р. поселилась у вказану квартиру на правах члена сім?ї наймача і в зв’язку з чим набула дочкою ОСОБА_2 рівні з іншими членами сім?ї права щодо користування жилим приміщенням та право придбати займані приміщення у власність. Тому просила суд визнати зазначене розпорядження виконавчого комітету Ірпінської міської ради в частині передачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири нечинним.

Постановою Ірпінського міського суду від 13 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 серпня 2006 року, позов задоволено. Визнано нечинним розпорядження виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 129 від 10 вересня 1998 року в частині передачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 безкоштовно квартири АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України (2747-15) ) справа адміністративної юрисдикції –переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінській функції на основі законодавства, а тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до вказаної норми Закону для розгляду справ в порядку адміністративного судочинства необхідно дві обставини –наявність публічно-правового спору, та у цьому спорі хоча б однією із сторін має бути суб’єкт владних повноважень.

Статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"передбачено, що приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до ст. 15 Житлового кодексу Української РСР, виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів у межах і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР, на території району, міста, району в місті:

1) здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду;

2) керують житловим господарством, забезпечують належний технічний стан, капітальний і поточний ремонт житлового фонду, що є у віданні Ради;

3) здійснюють управління житловим фондом місцевих;

4) здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду;

5) здійснюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а також контроль за станом цього обліку на підприємствах, в установах, організаціях, затверджують рішення про взяття громадян за місцем роботи на облік потребуючих поліпшення житлових умов;

6) приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради, затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого житлового фонду;

7) здійснюють облік громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджують списки осіб, які вступають до житлово-будівельного кооперативу, і рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу про прийом до членів кооперативу та про надання квартири;

8) здійснюють контроль за діяльністю житлово-будівельних кооперативів, за експлуатацією та ремонтом належних їм будинків, скасовують рішення загальних зборів або правління житлово-будівельного кооперативу, що суперечать законодавству;

9) приймають рішення про включення жилих приміщень до числа службових, затверджують рішення загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених про включення жилих приміщень у будинках колгоспів до числа службових і перелік категорій працівників, яким можуть надаватися такі приміщення;

10) видають ордери на жилі приміщення;

11) видають охоронні свідоцтва (броню) на жилі приміщення;

12) здійснюють контроль за утриманням будинків, що належать громадянам;

13) подають громадянам допомогу в проведенні ремонту жилих приміщень.

Виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів вирішують й інші питання в галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

При цьому виконавчі органи місцевого самоврядування згідно із зазначеною вище статтею мають рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вони вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження житловими приміщеннями.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника чи володаря житлового приміщення виконавчий орган місцевого самоврядування не є суб’єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини першої статті 17 КАС України, а являється рівноправним суб’єктом відносин, дії якого спрямовано на реалізацію свого права розпоряджатися нерухомим майном.

Встановлено, що предметом спору є рішення, прийняте з питань приватизації, тобто отримання у приватну власність житлового приміщення.

Суди попередніх інстанцій, встановивши ці обставини, не звернули уваги на те, що у відносинах, які склалися між сторонами, вони мали рівні права та можливості стосовно набуття прав на спірне нерухоме майно, а відповідач в цих відносинах не здійснював владних управлінських функцій та не виступав як суб’єкт владних повноважень.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку, що позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження житловим приміщенням, передачі відповідних прав щодо нього може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Оскільки підстави позову випливають зі спірних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер, і він не пов’язаний безпосередньо зі здійсненням владних управлінських повноважень, цей спір не відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції та не може ними розглядатися.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 9, 157, 222, 228, КАС України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Постанову Ірпінського міського суду від 13 червня 2006 року і ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 серпня 2006 року - скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Роз’яснити особам, які беруть участь у справі, що вони не позбавлені права вирішити вищевказаний спір в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст. ст. 236 - 239 КАС України.