К-11281/08 Про визнання дій неправомірними та зобов’язання призначити пенсію за вислугу років - 28.10.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 на постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 25.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до Київського міського військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов’язання призначити пенсію за вислугу років,

У липні 2006 року ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом до Київського міського військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов’язання призначити пенсію за вислугу років.

Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 25.06.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2008, в задоволенні позову ОСОБА_2. відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача ОСОБА_1. просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2. 05.04.1966 був звільнений зі служби в Збройних Силах СРСР в запас відповідно до пункту "в" статті 59 Положення про проходження служби офіцерами, генералами та адміралами Радянської Армії і Військово-Морського Флоту (скорочення штатів) згідно наказу Міністра оборони СРСР від 05.04.1966 № 0431. На момент звільнення позивача його вислуга років в Збройних Силах СРСР складала 14 років 3 місяці. Також, судами встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_2. виповнилось 32 роки.

Позивач 29.03.2006 звернувся до Київського міського військового комісаріату з проханням про призначення пенсії за вислугу років, обґрунтовуючи свої вимоги положеннями пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", проте 13.04.2006 йому було відмовлено у призначенні пенсії.

Відповідно до пункту "б" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ (2262-12) ) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні.

На момент звернення із заявою до Київського міського військового комісаріату про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_2. досяг 72-річного віку, мав загальний трудовий стаж понад 51 рік, з яких служба в Збройних Силах становила 14 років 3 місяці.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суди виходили з того, що пенсії за вислугу років на умовах пункту "б" статті 12 Закону №2262-ХІІ не можуть призначатися колишнім військовослужбовцям, які після звільнення зі служби, а не на момент припинення служби, набули умов передбачених зазначеною нормою Закону.

Колегія суддів вважає, що з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна, так як він не відповідає вимогам закону. Оскільки згідно діючого на той час законодавства – Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) пенсія за вислугу років призначалася при наявності зазначених вище умов незалежно від часу звернення за пенсією та звільнення зі служби.

Зміни до пункту "б" статті 12 Закону №2262-ХІІ були внесені 04.04.2006 і ці зміни встановлюють, що відповідний стаж, вік та вислуга років повинна мати місце на час звільнення зі служби. Раніше діючий закон такого обмеження не передбачав.

Оскільки, підпунктом 4 пункту "б" статті 50 Закону України Закону №2262-ХІІ (2262-12) передбачено, що пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією, то колегія суддів приходить до висновку, то позивач має право на призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ (2262-12) з 29.03.2005.

Крім того, Порядком передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 №1522 (1522-2006-п) , та згідно статті 99 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" передбачено, що функції з призначення та виплати пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) від Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Служби безпеки, Державної податкової адміністрації, Державного департаменту з питань виконання покарань та інших органів, що здійснюють призначення пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , покладено з 01.01.2007 на органи Пенсійного фонду України, а також виплату пенсій до визначеного строку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що призначати та нараховувати ОСОБА_2. пенсію за вислугу років необхідно зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Оскільки, обставини справи встановлені повно і правильно, але судами першої і апеляційної інстанцій допущено порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а тому судові рішення необхідно скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2. задовольнити.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Солом’янського районного суду м. Києва від 25.06.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до Київського міського військового комісаріату, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов’язання призначити пенсію за вислугу років – скасувати.