Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Маринчак Н.Є.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кризі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Києві

на постанову Господарського суду м. Києва від 31.07.2006 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2006 р.

у справі № 11/206-А

за позовом Державної податкової адміністрації у м. Києві

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітек";

2. Приватного підприємства "Тандем-2003"

про визнання договору недійсним, -

Постановою Господарського суду міста Києва від 31.07.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2006 р., у позові відмовлено повністю.

ДПА у м. Києві подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Між ТОВ "Ітек" та ПП "Тандем-2003" 27.11.2003 р. укладено договір № КП-829/1127, за яким ТОВ "Ітек" отримало від ПП "Тандем-2003" роботи, загальною вартістю 267000,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 34500,00 грн., та здійснило оплату у повному обсязі. ПП "Тандем-2003" виписало податкові накладні.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 20.09.2004 р. визнано недійсними статут та первинні бухгалтерські документи з реквізитами ПП "Тандем-2003" з моменту їх складання, свідоцтво платника податку на додану вартість №36087452, видане 20.11.2003 р., з дати внесення до Реєстру платників податку на додану вартість.

Актом ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 29.11.2004 р. № 996 анульовано свідоцтво про реєстрацію ПП "Тандем-2003" платником податку на додану вартість з 20.11.2003 р.

Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію суду першої інстанції стосовно того, що вищевикладені обставині не можуть свідчити про укладення угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірного договору.

Сам факт скасування судовим рішенням установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість вже після укладення та виконання угоди не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Виходячи із приписів ст. 6 Закону України "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991р. № 887 та ч. 2 ст. 26 ЦК УРСР, чинних на час створення ПП "Тандем-2003", останнє набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, тобто мало цивільну правоздатність.

Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-IV, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості.

Отже, підстави вважати спірну угоду такою, що укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства, відсутні.

Крім того, суди не врахували, що вимоги про визнання недійсним правочину (угоди, господарського зобов’язання), який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову з огляду на таке.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

За недоведеністю існування такої мети, відсутністю підстав вважати угоду нікчемною, відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за вчинення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім того, відповідно до пункту 5 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказане порушення.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає, що провадження у справі щодо розгляду вимог про визнання угоди недійсною, як такої, що суперечить інтересам держави і суспільства, підлягає закриттю із скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій у цій частині, а судові рішення про відмову у позові в частині застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 31.07.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2006 р. в частині відмови у позові про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті дані судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.