К-38882/07 Про скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість - 24.06.2009 Прийняття

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області (правонаступника Комінтернівської об’єднаної державної податкової інспекції Одеської області)

на постанову Господарського суду Одеської області від 20.09.2006 р.

та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2006 р.

у справі № 5/258-06-7152А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області (правонаступника Комінтернівської об’єднаної державної податкової інспекції Одеської області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Господарського суду Одеської області від 20.09.2006 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2006 р., адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області від 10.07.2006 р. № 0000262301/3 та № 0000272301/3 повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансівестсервіс" 170 грн. судового збору.

Комінтернівська об’єднана державна податкова інспекція Одеської області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що послуги, які надає позивач (перевантаження, навантаження, експедирування) є послугами з обслуговування товарів, які експортуються, і, оскільки позивачем безпосередньо не здійснюється експорт товарів, у нього відсутнє право на застосування 0 % ставки ПДВ, оскільки таке право має тільки експортер товару. З посиланням на п.3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова інспекція робить висновок, що супутні послуги підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими даною нормою закону та п. 6.5 ст. 6 цього ж Закону, згідно з яким об’єкт оподаткування при наданні послуг визначається виходячи з місця їх поставки.

У судовому засіданні 24.06.2009 р. у відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснена заміна сторони у справі - Комінтернівської об’єднаної державної податкової інспекції її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі Одеської області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом перевірки № 252/23-22447500 від 06.03.2006 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у безпідставному застосуванні у листопаді-грудні 2005 року нульової ставки за операціями з поставки супутніх послуг з навантаження та розвантаження товарів, які були експортовані.

На підставі акту перевірки податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 09.03.2006 р. № 0000272301/0 про визначення позивачеві податкових зобов’язань з податку на додану вартість на суму 947038,00грн. та застосування штрафних санкцій на суму 378815,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 09.03.2006 р. № 0000262301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2005року на суму 331831,00 грн. та за грудень 2005 року на суму 199871,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.07.2006 р. № 0000262301/3 та № 0000272301/3, скасування яких є предметом позову у даній справі.

19.12.2002 р., 01.09.2005 р., 01.03.2000 р., 09.07.2004 р., 08.08.2005 р. та 23.09.2005р. ТОВ "Трансінвестсервіс" уклало з іноземними фірмами "Leamar Anstalt" (Ліхтенштейн), "Leman Commodities S.A. (Швейцарія), "Stork Handelsges m.b.H" (Австрія), "A.C.I. Trading Limited" (Кіпр), "Artemis Hendels GmdH (Австрія), "Iridium Partners Limited" (Кіпр) договори про транспортно-експедиційне обслуговування нерезидентів, на виконання яких позивач у листопаді, грудні 2005 року виконав роботи з організації вантажно-розвантажувальних робіт, здійснив транспортне експедирування та оформлення коносаментів з обробки вантажів, які експортувались за межі митної території України.

Виконання вказаних послуг підтверджується актами виконаних робіт, розрахунковими документами, інвойсами, ВМД, листами Одеської та Рівненської митниць про включення в митну вартість вантажів за цими ВМД послуг з перевантаження вантажів.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, і вважає, що суди повно встановили обставини у справі, надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Відповідно до п. 6.2. ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV (2505-15) ) при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування.

Пункт 1.14. ст. 1 цього ж Закону визначає "супутні послуги" як послуги, вартість яких включається відповідно до норм митного законодавства до митної вартості товарів, що експортуються або імпортуються.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, усі послуги, які надавав позивач нерезидентам включаються у митну вартість експортованих товарів на підставі ст. 274 Митного кодексу України, тобто є супутніми експорту товарів послугами.

Виходячи з того, що вартість супутніх послуг включається до митної вартості товарів, що експортуються з України, яка визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України (ст. 274 Митного Кодексу України), супутні експорту товару послуги можуть бути здійснені виключно на митній території України. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачає умови щодо надання супутніх послуг виключно безпосередньо експортером товару, на що посилається податковий орган, а тому, на підприємство, яке здійснює супутні послуги експорту товарів поширюються вимоги п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV (2505-15) ) щодо ставки податку - "0" відсотків до бази оподаткування.

У судів попередніх інстанцій не було підстав для застосування при вирішення даного спору приписів п.п. 7.7.9 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", на застосуванні яких наполягає податковий орган, про що зазначає у касаційній скарзі, оскільки даною нормою закону визначено порядок виникнення права на бюджетне відшкодування при експорті платником податку товарів (супутніх послуг) за межі митної території України, отриманих від іншого платника податку на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари.

У даному випадку позивач самостійно надає нерезидентові супутні експорту товару послуги на підставі відповідного договору і не є комісіонером, консигнантом тощо, який би надавав супутні послуги за межі митної території України на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну Державної податкової інспекції скаргу у Комінтернівському районі Одеської області залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Одеської області від 20.09.2006 р. та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.