Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

провівши у касаційному порядку попередній розгляд адміністративної справи за скаргою Кримського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії (далі - Кримське регіональне відділення) на постанову Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Севастополя (далі – ВДВС Ленінського РУЮ м. Севастополя) за касаційною скаргою Кримського регіонального відділення на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 24 червня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 18 листопада 2004 року,

У квітні 2004 року Кримське регіональне відділення звернулось до Ленінського районного суду м. Севастополя із скаргою на постанову ВДВС Ленінського РУЮ м. Севастополя.

В обґрунтування скарги зазначало, що Кримське регіональне відділення звернулось до ВДВС Ленінського РУЮ м. Севастополя із заявою від 27 лютого 2004 року про відкриття виконавчого провадження відповідно до пункту 1 статі 18 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Постановою ВДВС Ленінського РУЮ м. Севастополя від 09 березня 2004 року у відкритті виконавчого провадження було відмовлено.

Вважає, що постанова не відповідає вимогам чинного законодавства і є такою, що порушує відділення, як стягувача.

Просило визнати неправомірною постанову від 09 березня 2004 року про відмову у відкритті виконавчого провадження, зобов’язати ВДВС Ленінського РУЮ м. Севастополя відкрити виконавче провадження на підставі претензії ТОВ ІНЦ "Крим-Агро" від 05 лютого 2004 року вих. № 17.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 24 червня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 18 листопада 2004 року, в задоволенні позовних вимог Кримського регіонального відділення відмовлено.

У касаційній скарзі Кримське регіональне відділення, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Пунктом 18 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, відноситься визнана у встановленому порядку претензія.

Згідно із пунктом 5 статті 18-1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчим документом є виконавчі написи нотаріусів. Положень про віднесення до категорії виконавчих документів претензій цей Закон не містить.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідь на претензію від 03 лютого 2004 року № 98 не відповідала вимогам, встановленим чинним законодавством, а саме не засвідчена нотаріально.

Отже, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що постанова виконавчої служби про відмову у відкритті виконавчого провадження є законною, оскільки претензія не є виконавчим документом.

Судові рішення законні і обґрунтовані.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та обставин справи.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстав для їх скасування чи зміни немає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Кримського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії залишити без задоволення, а оскаржувані рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 24 червня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 18 листопада 2004 року в адміністративній справі за скаргою Кримського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії на постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Севастополя – без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України, до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.