К-10759/07 Про зобов’язання виконати окремі дії - 23.06.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2007 року

та постанову господарського суду Харківської області від 01.02.2007 року

у справі № АС-03/119-06 господарського суду Харківської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Восток 777"

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова

про зобов’язання виконати окремі дії, -

Постановою господарського суду Харківської області від 01.02.2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2007 року, задоволено позов ТОВ "Восток 777" та зобов’язано ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова внести зміни до особового рахунку позивача, відобразивши в обліковій картці особового рахунку переплату вартості торгових патентів на право здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, яка була сплачена в період з 1 кварталу 2004 року по 3 квартал 2004 року та 4 квартал 2005 року в сумі 27366,83 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити постановлені у справі судові рішення без змін, а скаргу податкової інспекції - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами (частина перша). Вартість торгового патенту на здійснення таких операцій встановлюється у фіксованому розмірі (за рік); зокрема, для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем вона становила у 2003 році 1400,00 грн. (частина третя). Оплата вартості цього патенту провадиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу (частина п’ята).

У 2004 та 2005 роках вартість торгового патенту на надання послуг у сфері грального бізнесу було збільшено: зокрема, встановлені частиною третьою

статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" цифри "1400" відповідно до статті

57 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (згідно зі статтею 111 введений в дію з 1 січня 2004 року) замінено цифрами "2800", а відповідно до статті

47 Закону України від 23 грудня 2004 року № 2285-IV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (згідно зі статтею 110 набрав чинності з 1 січня 2005 року) – цифрами "4200".

У справі, що розглядається, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування розмірів вартості патенту, встановлених законами про державний бюджет, посилаючись на те, що їх збільшення не узгоджено із загальними принципами оподаткування, визначеними, зокрема, Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) . Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано нормам Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) і Бюджетного кодексу України (2542-14) , які у спірних правовідносинах є загальними, в той час як перевагу мають спеціальні норми, за наведених обставин – норми Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) та законів про Державний бюджет України на 2004 і 2005 роки.

Таким чином, задовольняючи позов, суди необґрунтовано виходили з того, що законами про державний бюджет не могли встановлюватися розміри вартості патенту.

Наведені вище норми цих законів не визнані неконституційними.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, застосуванню підлягали розміри вартості патенту, встановлені законами про державний бюджет на певні роки, оскільки ці закони були прийняті пізніше Закону "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) , яким по-іншому врегульовано спірне питання.

Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 5 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" попередня оплата вартості торгового патенту за весь термін його дії звільняє від обов’язків додаткового внесення вартості такого патенту в разі її збільшення згідно з прийнятими після цього актами законодавства.

Оскільки, як встановлено судами, позивач не сплачував вартість патентів за весь строк їх дії, то зазначене правило на нього не поширювалося.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України "Про систему оподаткування", обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу), або його скасуванням, або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Отже, якщо до 15 грудня поточного року була проведена оплата торгових патентів за перший квартал наступного року, із розрахунку 1/4 річної ставки, яка була чинною на момент сплати у поточному році за один торговий патент у квартал, то відсутні правові підстави доплати за перший квартал наступного року при зміні вартості патенту з 1 січня такого року. Оплата має здійснюватися, виходячи зі ставки, встановленої на момент платежу.

Як встановлено судами, позивачем 12.03.2004 року, 20.05.2004 року, 10.06.2004 року, 14.09.2004 року здійснена оплата вартості торгових патентів за період з 1 кварталу 2004 року по 4 квартал 2004 року, виходячи в 2004 році із вартості 1 патенту на 1 гральний автомат за рік в сумі 2800 грн., тобто 700 грн. за квартал, на загальну суму 22635 грн.

26.10.2005 року, 08.12.2005 року позивач також сплатив вартість патенту за 2005 рік на суму 24074 грн., виходячи з вартості 1 патенту на 1 гральний автомат за рік в сумі 4200 грн., тобто 1050 грн. за квартал.

Тобто, позивачем здійснена оплата вартості торгових патентів за 1-4 квартали 2004 року та 2005 рік за ставками, встановленими відповідно на 2004 та 2005 роки, чинними на момент внесення платежу.

Таким чином, доводи позивача про переплату вартості торгових патентів на право здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, яка була сплачена у період з 1 по 3 квартали 2004 року та 4 квартал 2005 року в сумі 27366,83 грн., є безпідставними.

Наведені обставини свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а тому оскаржені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Згідно статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 159 КАС України, законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на викладене вище, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.