К-10978/08 Про визнання недійсним припису податкового керуючого - 23.06.2009 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2008 року

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.12.2007 року

у справі № 2а-2673/07 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Державного підприємства "Добропіллявугілля"

до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним припису податкового керуючого, -

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.12.2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2008 року, задоволено позов Державного підприємства "Добропіллявугілля" (далі – ДП "Добропіллявугілля"), визнано недійсним та скасовано припис Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції (далі – Добропільська ОДПІ) № 16747/10/24-012 від 07.08.2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Добропільська ОДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та залишення без задоволення позовної заяви ДП "Добропіллявугілля".

Позивач в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що ДП "Добропіллявугілля" має податкову заборгованість, яка на момент надання припису податкового керуючого складала 78521,3 грн.

24.07.2007 року позивач звернувся до відповідача із запитом "Про погодження операцій з активами", в якому, керуючись підпунктом 8.6.5 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ), просив надати дозвіл для ВП "Шахта "Білозерська" на проведення заліку взаємної заборгованості з ДВАТ "ДШУБСС" на суму 60584,86 грн.

Виходячи з того, що цінові умови по даній операції призведуть до зменшення спроможності платника податків вчасно та в повному обсязі погасити податковий борг, податковий керуючий приписом від 07.08.2007 року № 16747/10/24-012, з посиланням на підпункт 8.6.5 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-ІІІ, заборонив позивачу здійснити погашення заборгованості шляхом проведення взаємозаліку.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при прийнятті спірного припису відповідач діяв з перевищенням повноважень, наданих йому чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону № 2181-ІІІ з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу.

Згідно підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-ІІІ платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом:

а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні;

б) використання об’єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів;

в) ліквідації об’єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.

Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, має право здійснювати операції з коштами без їх узгодження з податковим органом, за винятком операцій, визначених у підпункті "б" підпункту 8.6.1 цього пункту (підпункт 8.6.2 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-ІІІ).

Як встановлено судами, позивач мав намір на проведення операції по заліку взаємної заборгованості з ДВАТ "ДШУБСС". Наміру позивача під час операції по заліку взаємної заборгованості на здійснення операцій з активами щодо яких законом передбачено обов’язковість узгодження з податковим органом, судами не встановлено.

В зв’язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком судів, що прийняття податковим органом клопотання позивача щодо погодження операцій в частині проведення заліку взаємної заборгованості, його розгляд та прийняття спірного припису про заборону такого проведення є перевищенням компетенції податкового органу в особі його податкового керуючого.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій, а також в касаційній скарзі, податковий орган наполягав на тому, що операція з активами у вигляді проведення заліку взаємної заборгованості, повинна узгоджуватись з податковим органом, оскільки усі активи позивача знаходяться в податковій заставі.

Однак вказана позиція відповідача спростовується наступним.

Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181-ІІІ право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде право власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу.

Рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 року у справі № 1-9/2005 положення підпункту 8.2.2 зазначеного Закону в частині: поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу були визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до пункту 4 резолютивної частини даного рішення, положення абзацу 2 підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181-ІІІ втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як встановлено судами, на дату набуття чинності даним рішенням, а саме 24.03.2005 року, активи позивача знаходилися у податковій заставі.

Отже, з дня прийняття зазначеного рішення є відсутніми правові підстави для розповсюдження податкової застави на усі активи позивача як у минулому, так і у майбутньому, і відповідачем повинні були бути внесені зміни в Державний реєстр обтяжень лише на майно, вартість якого відповідає сумі податкового боргу позивача. Відповідачем такі зміни внесені не були.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 18.11.2003 року № 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) (далі – Закон № 1255-IV (1255-15) ), який відповідно до його преамбули визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна.

Пунктом 2 розділу 9 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1255-IV (1255-15) передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.

Пунктом 1 статті 37 Закону № 1255-IV визначені види публічних обтяжень, до яких віднесена податкова застава, а статтею 39 передбачено реєстрацію публічних обтяжень в порядку, встановленому цим Законом, протягом п’яти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає.

Частиною 2 статті 4 Закону № 1255-IV передбачено, що публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду.

Згідно статті 11 Закону № 1255-IV обтяження рухомого майна реєструється в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідачем в процесі розгляду справи не було надано доказів, що будь-які активи позивача перебувають в податковій заставі. Його твердження стосовно перебування у податковій заставі всіх активів позивача судами визнано хибним, оскільки ним не розділяються два правові поняття: право податкової застави, яке є абсолютним, оскільки виникає на підставі закону одночасно з виникненням податкового боргу, та активи, які перебувають у податковій заставі, що пов’язано виключно з реєстрацією таких активів. Тобто, маючи право зареєструвати податкову заставу таких активів як публічну, відповідач не скористався таким правом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що при прийнятті спірного припису відповідач діяв з перевищенням повноважень, наданих йому чинним законодавством України.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції відхилити, а ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2008 року на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.12.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.