Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради на постанову Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року у справі №2а-13/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії, -

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про зобов'язання виплатити недоотримані кошти на оздоровлення за 2000-2007 роки.

Постановою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 квітня 2008 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року, постанова суду першої інстанції скасована. Позов задоволено частково. Визнано незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради щодо відмови у виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2003 - 2005 роки та 2007 рік відповідно до положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язано відповідача виплатити таку допомогу. Врешті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради просить скасувати зазначені вище судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, визнаний інвалідом ІІ групи, що підтверджується довідкою МСЕК. Перебуває на обліку в Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, категорія 1, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення, зокрема, інвалідам ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати встановлюється на момент виплати.

Фактично відповідачем виплачена позивачу щорічна допомога на оздоровлення: за 2000 рік - в сумі 26 грн. 70 коп., за 2001 рік - в сумі 26 грн. 70 коп., за 2002 рік - в сумі 26 грн. 70 коп., за 2003 рік - в сумі 26 грн. 70 коп., за 2004 рік - в сумі 26 грн. 70 коп., за 2005 рік - в сумі 120 грн., за 2006 рік - в сумі 120 грн., за 2007 рік - в сумі 120 грн.

Дані обставини ніким із сторін не оспорюються.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 48 спеціального Закону щорічна допомога на оздоровлення сплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання громадянина. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) , якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та на нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідач при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення виходив з розміру таких виплат, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , а з 2005 року - Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам, зокрема, інвалідам ІІ групи - п'ять мінімальних заробітних плат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.

Всупереч нормам спеціального закону, зазначеними постановами встановлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі, зокрема, для інвалідів ІІ групи - 26 грн. 70 коп., та з 2005р. - в сумі 120 грн.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007 роки, а не вказані Постанови КМУ.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 26 грн. 70 коп. та 120 грн. суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав неправомірними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.