Колегія суддів судової палати з розгляду справ за зверненнями юридичних осіб Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради на постанову Дружківського міського суду Донецької області від 25 грудня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року у справі №2-а-182/07 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради про визнання неправомірними дій та зобов'язання виплатити недоотримані кошти на оздоровлення за 2000-2006 роки.

Постановою Дружківського міського суду Донецької області від 25 грудня 2008 року позов задоволено частково: визнано незаконними дії та стягнуті недоотримані грошові кошти на оздоровлення за 2000-2006 роки. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року, постанова суду першої інстанції скасована. Позов задоволено частково. Визнано незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради щодо відмови у виплаті щорічної допомоги на оздоровлення за 2003 - 2005 роки відповідно до положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язано відповідача виплатити таку допомогу. В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради просить скасувати зазначені вище судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, визнаний інвалідом 2 групи, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , яким передбачена щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Перебуває на обліку в Дружківському управлінні праці та соціального захисту населення Донецької області як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка виплачується інвалідам другої групи 1 категорії в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Фактично відповідачем виплачена позивачу щорічна допомога на оздоровлення: : в 2000 році - 21,50 грн. - 29.05.2002 року, за період з 2001 - 2003 років по 21,50 грн. - виплачена 31.08.2004 р., за 2004 рік - 21,50 грн. виплачена 28.03.2005 р., за 2005 рік - 120 грн. виплачена 23.05.2006 р. та за 2006 рік - 120 грн. виплачена 24.12.2007 р.

Дані обставини ніким із сторін не оспорюються.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Статтею 63 Закону передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 (256-2002-п) , якою затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належить питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, відповідач є головним розпорядником коштів місцевого бюджету за рахунок субвенцій з державного бюджету та нього покладений обов'язок щодо реалізації механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, зокрема, пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що допомога на оздоровлення інвалідам другої групи 1 категорії виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, (про що зокрема зазначено у рішенні № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 по справі № 1-21/2005) пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005 роки, а не Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , якою розмір такої допомоги встановлений для інвалідів 2 групи в 21,50 грн., від 12.07.2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою розмір такої допомоги встановлений в 120 грн. та якими при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення керувалося Управління.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що дії відповідача в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 21 грн. 50 коп. за 2003, 2004 роки та у розмірі 120 грн. за 2005 рік, є неправомірні.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дружківської міської ради відхилити, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.