Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Мойсюка М.І.,

Сороки М.О., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська про визнання незаконною бездіяльності та зобов’язання провести підвищення пенсії,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог вказував, що він відноситься до категорії "діти війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що такі виплати йому не проводяться у розмірі, встановленому вказаною статтею, просив зобов’язати відповідача здійснити ці нарахування за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу в сумі 742,65 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року, позов задоволено.

Визнано незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії як дитині війни у розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни, за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року у сумі 742,65 грн.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і відповідно до ст. 6 цього ж Закону має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % від мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" призупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення статті 71 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" щодо зупинення дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року спірні відносини регулюються відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року.

За таких підстав судами першої та апеляційної інстанцій зроблено обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року є обґрунтованими.

Також судами правильно не були взяті до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначався лише ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на управління Пенсійного фонду України зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується, на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

В той же час судами попередніх інстанцій були допущені суттєві порушення правил застосування норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення цього спору.

Так, визнавши неправомірними дії відповідача щодо неналежного нарахування і виплати позивачу доплати до пенсії, суд першої інстанції допустив помилку, постановивши стягнути з відповідача конкретну суму заборгованості.

При цьому суд не врахував те, що з огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, поза увагою місцевого суду залишилось те, що адміністративний суд повинен визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними і зобов'язувати відповідачів провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Наведене порушення місцевим судом правил застосування норм матеріального права не було виправлено також і судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій були допущені порушення правил застосування норм матеріального права, які не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції і призвели до ухвалення ними незаконних рішень в частині визначення конкретної суми недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на наведене, оскаржені судові рішення відповідно до вимог ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України у зазначеній частині підлягають скасуванню, а справа має бути направлена до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

В решті судові рішення є законними і обґрунтованими, а тому скасуванню або зміні не підлягають.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року скасувати в частині стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська на користь ОСОБА_1 недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги в сумі 742 гривні 65 копійок.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд у зазначеній частині.

В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.