Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Степашка О.І.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2006 року по справі № 2-22/12415-2006А за позовом ТОВ "Пром-Сервіс-Термінал" до ДПІ у м. Сімферополі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2006 року по справі № 2-22/12415-2006А позовні вимоги ТОВ "Пром-Сервіс-Термінал" до ДПІ у м. Сімферополі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення – задоволено, та зобов’язано ДПІ в м. Сімферополі надіслати в управління Державного казначейства висновок про суму відшкодування з державного бюджету ПДВ у сумі 10184,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 25.12.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.01.2008 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить скасувати судові рішення та постановити нове – про відмову в задоволені позову посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме, п.1.8 ст.1 та п.п.7.7.10 п.7.7ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення – скасувати в частині зобов’язання ДПІ у м. Сімферополі надіслати до Управління Державного казначейства висновок про суму відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість у сумі 10184,00 грн. та закрити провадження у справі в зазначеній частині, в решті судові рішення залишити без змін з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених з дотриманням норм процесуального права, було встановлено, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0008262301/0 від 27.07.2006р., яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування по ПДВ за січень 2006 року у розмірі 10184,00 грн., стали результати додаткової позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Пром-Сервіс-Термінал" з питань взаємовідносин з: ТОВ "Татнафта-Крим", ТОВ ТД "НК "Альянс-Крим", ПП "Ойлмаркет" та правомірності віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за грудень 2005 р. та січень 2006 р., які були закріплені в акті № 3649/23-4/33071230 від 14.06.2006р.

В акті перевірки податковий орган вказує на порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.10 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме, завищено бюджетне відшкодування на 10184,00 грн. Відповідач вважає, що позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість лише у тій сумі, яку його постачальники фактично (грошовими коштами) сплатили у звітному періоді до бюджету.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що в період з 30.03.2006р. по 12.04.2006р. працівниками податкового органу було проведено виїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2006 року, за результатами якої було складено довідку №2609/23-4/33071230/ від 17.04.2006 року.

Під час проведення виїзної документальної позапланової перевірки порушень розрахунку сум бюджетного відшкодування перевіряючими не встановлено.

Згідно визначення, наведеного в п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього Закону встановлено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, законодавцем було встановлено, що сума бюджетного відшкодування формується як від’ємне значення різниці між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів (послуг). Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , не ставить визначення суми бюджетного відшкодування в залежність від фактичної сплати грошових коштів у бюджет податку на додану вартість постачальниками.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, до податкового кредиту при придбанні товарів (робіт, послуг) відносяться суми сплачені покупцем продавцю товарів (робіт, послуг), та не ставиться в залежність податковий кредит від виконання продавцем податкового зобов’язання, а саме п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 зазначеного Закону.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій; або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податковим органом не було доведено факт нездійснення позивачем розрахунків за придбані товари та отримання податкової накладної.

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо неправомірності висновку податкового органу про порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.10 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Разом з тим, не можна погодитись з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов’язання ДПІ у м. Сімферополі надіслати до Управління Державного казначейства висновок про суму відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість у сумі 10184,00 грн.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною 3 статті 105 КАС України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб’єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Згідно ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов’язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов’язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

При цьому, Кодекс адміністративного судочинства (2747-15) не передбачає наявність у суду повноважень щодо зобов’язання відповідача – суб’єкта владних повноважень для захисту порушених прав фізичної чи юридичної особи вчинити певні дії по відношенню до іншого суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Оскільки судами було обрано неналежний спосіб захисту порушених прав позивача, судові рішення в частині зобов’язання ДПІ у м. Сімферополі надіслати до Управління Державного казначейства висновок про суму відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість у сумі 10184,00 грн. підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 224, 228, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі задовольнити частково, постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.10.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2006 року скасувати в частині зобов’язання ДПІ у м. Сімферополі надіслати до Управління Державного казначейства висновок про суму відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість у сумі 10184,00 грн. та закрити провадження у справі в цій частині, в решті – судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня їх відкриття.