Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 28 листопада 2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2006 року

у справі № 5/2176-12/378

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трамбетон – Україна"

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

У жовтні 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трамбетон – Україна" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, оскільки у нього не було свого транспорту на перевезення закупленого металу, ним укладено договори з Державним підприємством МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" про надання послуг з доставки такого металу, виконання яких підтверджується, наданим актами виконаних робіт. Відсутність же в актах виконаних робіт посилання на відстань перевезення та марку автомобіля, пов’язане з тим, що вартість послуг згідно вищезгаданих договорів, визначено з розрахунку 1 тони перевезеного металу.

Постановою Господарського суду Львівської області від 28 листопада 2005 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2006 року, позов задоволено.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив його в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач зазначав, що при прийнятті оскаржуваного рішення судами порушено норми матеріального та процесуального права, просив їх скасувати, та відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено комплексну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2003 року по 30 вересня 2004 року, за результатами якої складено Акт № 226/23-2/25549394 від 01 березня 2005 року (далі – Акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР (168/97-ВР) ).

На підставі Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №№ 0000962320/0/4758, 0000952320/0/4757 від 02 березня 2005 року, якими визначено суми податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємства в розмірі 3329 грн., з податку на додану вартість – 3576 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд попередніх інстанцій дійшли висновку, що податкові повідомлення рішення №№ 0000962320/0/4758, 0000952320/0/4757 від 02 березня 2005 року підлягають скасуванню з огляду на те, що відповідачем не доведено порушення підприємством вимог податкового законодавства.

Суд касаційної інстанції погоджується з названим висновком судів попередніх інстанції з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та корпорацією "ВЕЕСВІ" укладено договір № 20-к від 25 травня 2004 року, згідно з яким корпорація "ВЕЕСВІ" зобов’язалась виготовити металопродукцію та надати послуги з механічної обробки виробів позивача. Факт придбання позивачем продукції підтверджено даними платіжних документів.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що оскільки згідно п. 2.2 договору № 20-к від 25 травня 2004 року позивач зобов’язаний самостійно вивести придбану металеву продукцію, то між ним та Державним підприємством Міністерства оборони України "Львівським заводом збірних конструкцій" укладено договір № 145 від 21 червня 2004 року, згідно з яким останній зобов’язався надати послуги з доставки позивачу 28 тон металу.

Відповідач вважає віднесення транспортних послуг до складу валових витрат неправомірним, оскільки в актах виконаних робіт не відображено марки транспортного засобу та відстані перевезення.

Відповідно до п.п. 2.2.2 п. 2.2 розділу 2 договору № 145 від 21 червня 2004 року оплата за надані послуги проводилась, виходячи з розрахунку 1 тони перевізного металу, тобто 450 грн., у тому числі 75 грн. податку на додану вартість. Факт надання послуг з доставки металу підтверджено наявними в матеріалах справи даними актів виконаних робіт № № 7, 9, 11 та виписаних на їх підставі податкових накладних.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (334/94-ВР) до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2.ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності включення позивачем до складу валових витрат транспортних послуг з доставки придбаного металу в сумі 2384 грн. та віднесення зазначеної суми на підставі належним чином оформлених податкових накладних до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Львівської області від 28 листопада 2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2006 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .