К-10967/09-С Про зобов’язання провести перерахунок доплати до пенсії - 20.10.2009 Прийняття

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві про зобов’язання провести перерахунок доплати до пенсії за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року,

У жовтні 2007 року позивачка звернулася в суд із позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві про зобов’язання провести перерахунок доплати до пенсії із урахуванням доплати згідно ст.ст. 37, 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"з 01.10.2007 року у розмірі 460 грн. Свої вимоги мотивує тим, що вона є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю. Згідно зі ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", їй, як громадянці, яка проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю повинна виплачуватися щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 30 % від мінімальної заробітної плати. Згідно ст. 39 цього ж Закону їй, як непрацюючому пенсіонерці, яка проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, повинна проводитися доплата до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2007 року позов задоволено частково. Зобов’язано відповідача провести перерахунок пенсії із урахуванням доплати згідно ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"за проживання на території радіоактивного забруднення встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати, щомісячно починаючи з 01.10.2007 року з розрахунку 460 грн., а в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню. Справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивачка є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю. Згідно зі ст. 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", їй, як громадянці, яка проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю повинна виплачуватися щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в розмірі 30 % від мінімальної заробітної плати. Згідно ст. 39 цього ж Закону їй, як непрацюючому пенсіонерці, яка проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю, повинна проводитися доплата до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) і постановами Кабінету Міністрів України від 20.06.2000р. № 987 (987-2000-п) та від 20.09.2005р. №936 (936-2005-п) , а ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись допомога у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст. 39 Закону України N 796-XII громадянам, які працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю проводиться доплата у розмірі 1 мінімальної заробітної плати. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Ухвалюючи рішення, суд правильно звернув увагу на зупинення дії ч. 1, 2 ст. 39 Закону № 796-ХІІ, передбачене п. 30 ст. 71 Закону України від 19.12.2006 року № 489-У, визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідно до ст. 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19.12.2006 року № 489-У мінімальна заробітна плата з 01.07.2007 року встановлена у розмірі 440 гривень (стаття у редакції Закону України від 15.03.2007 року № 749-У (749-16) ).

Суд, вирішуючи питання про стягнення сум на користь позивача допустив порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 третьої ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всім заявленим вимогах.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління пенсійного фонду на користь позивача певних сум, судом не з’ясовано, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати сум згідно Закону № 796-ХІІ (796-12) ; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо.

Залишаючи без змін постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

Рішення суду мотивоване тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанов Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , від 20.06.2000р. № 987 (987-2000-п) та від 20.09.2005р. №936 (936-2005-п) , якими встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

З огляду на викладене, постанова суду першої та ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права, тому вона підлягає скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.