Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 29.08.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р.

у справі № 25/290-А

за позовом Закритого акціонерного товариства "Швидко-Україна"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування рішень

У липні 2006р. Закрите акціонерне товариство "Швидко-Україна" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0005842304 та № 0005852304 від 23.05.2006р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірні рішення суперечать чинному законодавству України, прийняті без достатніх правових підстав, а тому підлягають скасуванню.

Постановою Господарського суду м. Києва від 29.08.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р., позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 000584-05852304 від 23.05.2006р. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими в справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення судами норм матеріального права, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено перевірку щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб’єктами підприємницької діяльності, за результатами якої складено Акт № 2659006042304 від 10.05.2006р. (далі – Акт перевірки).

За даними Акта перевірки податковим органом встановлено порушення пункту 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995р. № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі - Закон України від 06.07.1995р. № 265/95-ВР (265/95-ВР) ), а саме встановлено невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій. Також встановлено порушення підприємством пункту 1 статті 7 Закону України від 23.03.1996 року № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (далі - Закону України від 23.03.1996 року № 98/96-ВР (98/96-ВР) ), а саме на момент проведення перевірки у куточку споживача знаходилась копія торгового патенту не засвідчена нотаріально.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0005842304 від 23.05.2006р. в розмірі 10516,00 грн. та № 0005852304 від 23.05.2006р. в розмірі 220,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що правомірність здійснених податковим органом нарахувань не підтверджується в повному обсязі доказами по справі, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд касаційної інстанції погоджується з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

Відповідно до пункту 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995р. № 265/95-ВР суб’єкти підприємницької діяльності зобов’язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки – загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Згідно з Актом перевірки в приміщенні, де знаходиться реєстратор розрахункових операцій, виявлено кошти в сумі 227,50 грн., проте сума готівкових коштів, яка зазначена в поточному звіті реєстратора розрахункових операцій за 10.05.2006р., складає 2330,75 грн., у свою чергу, сума невідповідності становить 2103,25 грн.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про порушення підприємством вимог пункту 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995р. № 265/95-ВР, що виразилось у невідповідності суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на момент проведення перевірки у куточку споживача знаходилась копія торгового патенту, не засвідчена нотаріально.

Пунктом 1 статті 7 Закону України від 23.03.1996 року № 98/96-ВР визначено, що торговий патент повинен бути розміщений: на фронтальній вітрині магазину, а у разі її відсутності – біля касового апарату; на фронтальній вітрині малої архітектурної форми; на табличці – для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів торгових точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності; у пунктах обміну іноземної валюти; у приміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання побутових послуг. Торговий патент має бути відкритим та доступним для огляду.

Отже, даною нормою матеріального права не передбачено обов’язку щодо розміщення торгового патенту виключно в оригіналі або засвідченого нотаріально.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність порушення позивачем порядку розміщення торгового патенту, а отже податковим органом було безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції відповідно до статті 8 Закону України від 23.03.1996 року № 98/96-ВР.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 3 статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 29.08.2006р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2006р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар: