Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2005 р.

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2005 р.

у справі №27/24 (37/18)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта-Фе"

до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Санта-Фе" (далі по тексту – позивач, ТОВ "Санта-Фе") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі (далі по тексту – відповідач, Північна МДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 09.10.2003 р. №0001142301/0.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2005 р. у справі №27/24 (37/18) (суддя Татарчук В.О.), яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2005 р. (головуючий суддя – Крутовських В.І., судді Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є.), позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 09.10.2003 р. №0001142301/0.

Північна МДПІ, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2005 р. та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2005 р. у справі №27/24 (37/18), звернулась з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга Північної МДПІ не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.10.2003 р. №0001142301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 13 821 грн., в тому числі: 9 241 грн. основного платежу та 4 607 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту "Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ "Санта-Фе" за період з 01.10.2002 р. по 30.06.03 р." від 07.10.2003р. №289/23-111 (далі по тексту – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 374 грн. за податковими накладними виданими ТОВ "Агроконтракт-Трейд" скріпленими печаткою "Для документів", що не відповідає вимогам п.п. 7.2.3 п. 7.2 вказаного Закону.

Крім того, при проведенні перевірки податковим органом встановлено, що позивачем включено до податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 8867 грн. за податковою накладною, виписаною ТОВ "Україна-метал ЛТД" за проведений капітальний ремонт складського приміщення, яке відповідно до договору передано позивачем в оренду вказаному підприємству. У зв’язку з тим, що договором оренди передбачено здійснення саме орендарем капітального і поточного ремонту, податок на додану вартість за вказаною податковою накладною, позивачем до податкового кредиту віднесено безпідставно.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що факт виконання ремонтно-будівельних робіт підтверджується документально, а саме актом виконання робіт за грудень 2002 року, податковою накладною №5/12 від 29.12.2002 року та актом звірки від 05.01.2003 року.

Поряд з цим, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

До того ж згідно з п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів бухгалтерського обліку в підтвердження такого проведення, у тому числі податкових накладних, а отже правомірним є віднесення позивачем сум податку у розмірі 8 994 грн. до податкового кредиту за спірною податковою накладною.

Також обґрунтованими є висновки місцевого та апеляційного господарських судів стосовно правомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість по податковим накладним, виданими ТОВ "Агроконтракт-Трейд" та скріпленими печаткою "Для документів", оскільки вказані податкові накладні виписані без порушення вимог, передбачених п. п. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а чинне законодавство не містить вимог щодо змісту печатки підприємства, що обумовлює правомірність включення підприємством до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими накладними.

Поряд з цим, судова колегія звертає увагу на те, що недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки позивача, не роблять ці накладні недійсними, не свідчить про їх неналежність та недопустимість як доказів. Ці накладні є підставою для висновку суду, зробленого в результаті оцінки всіх доказів у відповідності з вимогами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, про можливість ідентифікації контрагентів позивача, сплати податку на додану вартість та його сум.

За вказаних обставин судами попередніх інстанцій правомірно визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 09.10.2003 р. №0001142301/0.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2005 р. та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2005 р. у справі №27/24 (37/18) не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2005 р. у справі №27/24 (37/18) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.03.2005 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2005 р. у справі №27/24 (37/18) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.