Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Окунському А.Р.

за участю представників:

позивача: Мосійчука О.В.

відповідача-1: ОСОБА_1

відповідача-2: Хомчук В.А., Шпирко Т.М.

Генеральної прокуратури України: Чубенка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Господарського суду Житомирської області від 08.09.2006 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 року

у справі № 6/118 "Д"

за позовом Першого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Житомирської об’єднаної державної податкової інспекції

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго"

2. Відкритого акціонерного товариства "Житомиргаз"

про визнання недійсним договору та стягнення суми

У серпні 2004 року Державна податкова інспекція у м. Житомирі звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-Енерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз" про визнання недійсним договору та стягнення суми.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договір укладений між відповідачами по справі, є такими, що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому підлягає визнанню недійсними на підставі статті 49 ЦК УРСР.

Постановою Господарського суду Житомирської області від 08.09.2006 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими в справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Рівненському районі оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача та Генеральної прокуратури України підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.

Представник відповідача-1 та відповідача-2 проти доводів касаційної скарги заперечували.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.09.2001 року між відповідачами по справі було укладено договір № 110, згідно з умовами якого продавець (ТОВ "Полісся-Енерго") зобов’язувався передати у власність покупця (ВАТ "Житомиргаз") матеріали відповідно до специфікації на суму 2890000,00 грн., а останній зобов’язувався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.

Факт отримання товару підтверджується накладною та податковою накладною № 331 від 10.10.2001 року.

Розрахунки за отриманий товар проведено грошовими коштами, переуступкою боргу, договорами поруки про що зазначено в листі КРУ в Житомирській області № 06-34/2013 від 03.07.2003 року.

Товарно-матеріальні цінності, які було продано ВАТ "Житомиргаз" ТОВ "Полісся-Енерго" придбані у ПП "Виток" відповідно до договору від 14.09.2001 року.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.10.2002 року по справі № 1/72 "Д", яке вступило в законну силу, відмовлено в задоволенні позовних вимог Житомирській ОДПІ до ПП "Виток" та ТОВ "Полісся-Енерго" про визнання недійсним договору від 14.09.2001 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, що доводи першого заступника прокурора та податкового органу стосовно наявності умислу в діях відповідачів на ухилення від сплати податків та укладення угод завідомо суперечних інтересам держави та суспільства є безпідставними та необґрунтованими.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, постановою Корольовського районного суду від 10.02.2006 року було звільнено ОСОБА_1 (голова правління ТОВ "Полісся-Енерго") та ОСОБА_2. (директор ПП "Агрообєднання АМП "Союз") від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України на підставі акта амністії.

Крім того, постановою Корольовського районного суду від 23.01.2004 року, прийнятої за результатами розгляду кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1, ОСОБА_2. та ОСОБА_3. у вчиненні злочину, передбаченого частинами 1 та 3 статті 358 Кримінального кодексу України, кримінальну справу у відношенні ОСОБА_3. закрито внаслідок акта амністії.

У вказаній постанові зазначено про те, що ОСОБА_3. обвинувачується в тому, що працюючи на посаді інженера по технічно-матеріальному забезпеченню ВАТ "Житомиргаз" 10.10.2001 року підробив документ, який видається чи посвідчується підприємством незалежно від форми власності, шляхом внесення в дійсний документ неправдивих даних та використав завідомо підроблений документ шляхом подання його на підприємство ВАТ "Житомиргаз".

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За вказаних обставин суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку про відсутність доказів наявності умислу у відповідачів на укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає про те, що з 1 січня 2004 року, згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , ЦК УРСР (1540-06) від 18 липня 1963 року (1540-06) втратив чинність. ЦК України (435-15) , який набрав чинності з 1 січня 2004 року, не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Згідно з статтею 228 ЦК України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

За змістом частини 2 статті 5 ЦК України, цей кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору публічно-правових санкцій, які були встановлені законом, чинним на момент виконання угоди, але не були передбачені ЦК України (435-15) на день ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковим.

Водночас у цьому випадку, не могли бути застосовані судами і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) (далі – ГК України (436-15) ).

Згідно з частиною 1 статті 207 цього Кодексу, який набрав чинності з

1 січня 2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ, можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті

208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями ст.ст. 210, 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Житомирської області від 08.09.2006 року та ухвалу Житомирського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .

З оригіналом згідно