Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

Федорова М.О.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Ільницький І.Й.;

відповідача: неявка;

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2004 р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2005 р.

у справі №5/3053-2/380

за позовом Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії – Управління по переробці газу "Львівгазвидобування"

до Державної податкової інспекції у м. Львові

про зменшення суми нарахованої пені

Дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі філії – Управління по переробці газу "Львівгазвидобування" (далі по тексту – позивач, УППГ "Львівгазвидобування") звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові (далі по тексту – відповідач, ДПІ у м. Львові) про зобов’язання зменшити суми нарахованої пені по рентній платі у розмірі 1986352,90 грн. та по відрахуваннях на геологорозвідувальні роботи у розмірі 8416034,36 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.12.2004 р. у справі №5/3053-25/380 (суддя Якімець Г.Г.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2005 р. (головуючий суддя – Юрченко Я.О., судді Галушко Н.А., Процик Т.С.), позовні вимоги задоволено повністю. Зобов’язано ДПІ у м. Львові зменшити в особових картках позивача суму нарахованої пені по відрахуваннях на геологорозвідувальні роботи у розмірі 8416034, 36 грн. та рентній платі у розмірі 1986352,90 грн.

ДПІ у м. Львові, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 20.12.2004 р. та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2005 р. у справі №5/3053-25/380, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Львові підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, предметом даного спору є зобов’язання податкового органу зменшити в особових картках позивача суми нарахованої пені по рентній платі та по відрахуваннях на геологорозвідувальні роботи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що передумовами нарахування пені за порушення строків внесення платежів до бюджетів є включення такого платежу (збору) до переліку загальнодержавних або місцевих податків та зборів відповідно до Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) , встановлення ставок механізму справляння, пільг законами про оподаткування та застосування порядку, строків та форми звітування, передбачених Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Також місцевий та апеляційний господарські суди послалися на те, що згідно ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" рентні платежі включені до переліку загальнодержавних податків та зборів, але коло платників рентної плати за нафту та газ, механізм нарахування, порядок та строки сплати встановлені не наведеною нормою Закону, а Порядком обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ та газовий конденсат, затвердженим постановою КМУ №256 від 22.03.2001 р. (256-2001-п) , а ставки рентної плати встановлюються Законом України "Про Державний бюджет України". У зв’язку з чим суди дійшли висновку про відсутність обов’язкових умов для нарахування пені по цим платежам, оскільки ставки та механізм справляння введені не законом про оподаткування, строки та порядок сплати та звітування не встановлені Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Крім того, відповідно до викладених у оскаржених судових рішеннях висновків, обов’язок по сплаті відрахувань на геологорозвідувальні роботи покладений згідно Постанови КМУ №115 від 29.01.1999 р. "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету та його справляння" (115-99-п) та Інструкції про порядок справляння зборів за геологорозвідувальні робот, виконані за рахунок Державного бюджету, затвердженої наказом Комітету України з питань геології та використання надр, ДПА України № 105/309 (z0474-99) від 23.06.1999 р. Пеня за прострочення сплати відрахувань на геологорозвідувальні роботи не може застосовуватись, оскільки згідно Закону рентна плата не може вважатись податковим зобов’язанням, податковим боргом.

Проте, суд касаційної інстанції не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Згідно ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" під податком і збором (обов’язковим платежем) слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету або державного цільового фонду в порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про систему оподаткування" платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).

Пунктом 1.1 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що платники податків – юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Виключний перелік загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) наведено у ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування". До яких, зокрема, належать рентні платежі та збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Крім того, справляння рентної плати передбачено Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, а також Постановою Кабінету міністрів України від 22.03.2001р. №256 "Про затвердження Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту та природний газ" (256-2001-п) із змінами та доповненнями.

Згідно зі ст. 28 Кодексу України "Про надра" користування надрами є платним. Плата за користування ними здійснюється у вигляді:

1) платежів за користування надрами; 2) відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; 3) збору за видачу спеціальних дозволів; 4) акцизного збору.

Статтями 29- 32 Кодексу України "Про надра" визначені умови звільнення від плати за користування надрами, порядок справляння платежів за користування ними, а також розділ платежів та форми внесення плати за користування надрами.

Зокрема, згідно з положеннями ст. 30 Кодексу України "Про надра" нормативи плати за користування надрами та порядок їх справляння встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Встановлення нормативів відрахувань та їх справляння визначено Постановою КМУ №115 від 29.01.1999 р. "Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету та його справляння" (115-99-п) та Інструкцією про порядок справляння зборів за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, затвердженою наказом Комітету України з питань геології та використання надр, ДПА України № 105/309 (z0474-99) від 23.06.1999 р.

Таким чином, збір за геологорозвідувальні роботи та рентна плата належать до загальнодержавних податків і зборів, а позивач є платником зазначених платежів.

На користь такого висновку свідчать і дії позивача по сплаті вищезазначених платежів.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Підпунктом 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у встановлені строки вважається сумою податкового боргу платника податків.

Згідно п.п. 16.1.1 п. 16.1 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" пеня нараховується після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов’язання на суму податкового боргу, у розмірі визначеному п.п.16.4.1 п. 16.4 ст. 16 цього Закону.

Всупереч вимогам ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню судами на час розгляду справи, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Зокрема, судами попередніх інстанцій не взяті до уваги доводи відповідача про несвоєчасну сплату позивачем самостійно узгоджених податкових зобов’язань відповідно до наявного в матеріалах справи акту звірки розрахунків.

Також поза межами дослідження і встановлення в судовому процесі залишились обставини щодо сплати узгоджених податкових зобов’язань, суми податкового боргу, дати його виникнення та погашення, розрахунки суми пені.

Вимога щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності як підстави для оцінки судом доказів встановлена ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, за правилами якого здійснювався розгляд даної справи судами попередніх інстанцій.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки попередніх судових інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є передчасними.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові на рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2005 р. у справі №5/3053-25/380 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 20.12.2004 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2005 р. у справі №5/3053-25/380 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.