Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Сороки М.О.,

Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання протиправним рішення Печерської районної у м. Києві державної адміністрації, оформленого листом від 03 червня 2005 року щодо відмови у видачі ордеру на квартиру та зобов'язання прийняти рішення про видачу ордера, -

У травні 2006 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2. звернулись до суду із вказаним позовом, в якому просили зобов'язати Печерську державну адміністрацію м. Києва винести рішення про оформлення і видачу ордеру на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1, на їх сім'ю в складі позивачів ОСОБА_1., ОСОБА_2. та сина - ОСОБА_3

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 28 липня 2006 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2007 року це судове рішення скасовано та провадження у справі закрито з тих підстав, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

В касаційній скарзі ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3., посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити впозов.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа є адміністративною.

Однак такий висновок було обґрунтовано визнано судом апеляційної інстанції помилковим і таким, що базується на невірному застосуванні норм процесуального права.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі при виконанні делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Судами встановлено, що предметом спору є зобов'язання відповідача надати житлове приміщення та визнання права користування житловим приміщенням.

Таким чином, заявлені позовні вимоги мають приватноправовий характер. Оскільки підстави позову випливають зі спірних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер, і він не пов'язаний безпосередньо зі здійсненням відповідачем владних управлінських повноважень, цей спір не відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції та не може ними розглядатися.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та скасував рішення місцевого суду і закрив провадження у справі.

Доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2та ОСОБА_3залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.