Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Сороки М.О.,

Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Івано-Франківської міської ради, треті особи - Управління земельних ресурсів виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_2, про визнання незаконними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання передачі у приватну власність земельної ділянки, -

У березні 2006 року ОСОБА_3в інтересах ОСОБА_1звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила зобов'язати Івано-Франківську міську раду передати позивачу у приватну власність земельну ділянку площею 0,0530 га, яка знаходиться за АДРЕСА_1

Позовні вимоги мотивувала тим, що рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 13.02.1991 року № 64 ОСОБА_1. надано дозвіл на будівництво жилого будинку на земельній ділянці за АДРЕСА_1, на підставі якого ним було виготовлено відповідний будівельний паспорт та розпочато будівництво.

У березні 2005 року позивач звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою про безоплатну передачу йому у приватну власність вказаної земельної ділянки. Проте, у зв'язку з неузгодженням меж земельної ділянки з суміжним землекористувачами і поданням ОСОБА_2заяви про користування частиною спірної земельної ділянки, узгоджувальна комісія міськвиконкому рекомендувала позивачу та третій особі звернутись до суду задля врегулювання спору.

Посилаючись на наведені обставини, позивач вважав незаконною бездіяльність відповідача щодо не вирішення питання про надання у приватну власність спірної земельної ділянки і просив задовольнити позов.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2006 року позов задоволено частково.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2007 року це судове рішення скасовано та провадження у справі закрито.

В касаційній скарзі представник позивача ОСОБА_4просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа є адміністративною.

Однак такий висновок було обґрунтовано визнано судом апеляційної інстанції помилковим і таким, що базується на невірному застосуванні норм процесуального права.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом ст. 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Вжитий у Кодексі адміністративного судочинства України (2747-15) термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі при виконанні делегованих повноважень.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що міська рада має право розпоряджатися землями територіальних громад, яке вона здійснює шляхом: передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування та вилучення їх із земель комунальної власності відповідно до того самого Кодексу; викупу земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організації землеустрою; координації діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасової заборони (зупинення) використання земель громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовки висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до Земельного кодексу (2768-14) ; встановлення та зміни меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

При цьому міська рада згідно із зазначеною вище статтею має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Із наведеного випливає, що при здійсненні повноважень власника землі міська рада є не суб'єктом владних повноважень у тому значенні цього терміна, в якому його вжито у пункті 1 частини першої статті 17 КАС України, а рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовано на реалізацію свого права розпоряджатися землею.

Предмет спору у справі, що розглядається, становить право власності на земельну ділянку.

Таким чином, заявлені позовні вимоги мають приватноправовий характер. Оскільки підстави позову випливають зі спірних правовідносин, що мають цивільно-правовий характер, і він не пов'язаний безпосередньо зі здійсненням відповідачем владних управлінських повноважень, цей спір не відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції та не може ними розглядатися.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та скасував рішення місцевого суду і закрив провадження у справі.

Доводи касаційної скарги зроблених апеляційним судом висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції прийнято законне і обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4, представника ОСОБА_1, залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2007 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.