Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Сороки М.О.,

Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2та ОСОБА_3до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання неправомірним рішення про відмову у внесенні відмітки до паспорта, -

У грудні 2006 року ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. звернулись до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог вказували на те, що вони звернулись до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька із заявою про відмову від ідентифікаційного номеру та збереження раніше встановленої форми обліку, як це передбачено Законом України "Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) , однак в цьому їм було відмовлено.

Посилаючись на вказані обставини, позивачі просили визнати такі дії відповідача неправомірними та зобов'язати Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Донецька зробити в їх паспортах відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера та завірити її підписом відповідальної особи і гербовою печаткою податкового органу, а також виключити з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів інформацію щодо їх осіб.

Постановою Київського районного суду м. Донецька від 05 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2007 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1., ОСОБА_2. та ОСОБА_3. у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, у листопаді 2006 року позивачі звернулись до суду із позовом, предметом якого було зобов'язання Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька вчинити певні дії.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податкова інспекція в порушення статті 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" неправомірно не внесла до паспорта заявника відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Однак такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій суперечить вимогам законодавства, що діяло як на час звернення позивачки до суду, так і чинного на даний час.

Частиною другою статті першої Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) передбачено, що для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера й офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без цього номера.

Поза увагою судів першої та апеляційної інстанції залишилась та обставина, що на час звернення позивача до відповідачів діяв "Порядок унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів", затверджений Наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2004 року № 602/1226, зареєстрований Міністерством юстиції України 20 жовтня 2004 року за № 1345/9944 (z1345-04) (далі - Порядок).

Цим Порядком визначено механізм реалізації норми Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" (320/94-ВР) щодо збереження раніше встановлених форм обліку платників податків та інших обов'язкових платежів для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера і внесення до паспортів цих осіб відповідної відмітки, а також визначено уповноважений на це орган, а отже, усунута наявна раніше прогалина в законодавстві щодо цього питання.

Зокрема, згідно з п.п.1.4, 1.5 цього Порядку особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера, у разі відсутності в неї ідентифікаційного номера повідомляє у формі заяви орган державної податкової служби за своїм місцем реєстрації. Форму заяви наведено в додатку 1 до Порядку.

Особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від ідентифікаційного номера, у разі наявності в неї ідентифікаційного номера повідомляє у формі заяви орган державної податкової служби за своїм місцем реєстрації. Форму заяви наведено в додатку 2 до Порядку.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 вказаного Порядку, у залежності від свого статусу фізична особа надає відповідний комплект документів, в тому числі свідоцтво про народження, паспорт громадянина України, свідоцтво про шлюб (за наявності), свідоцтво про розірвання шлюбу (за наявності), свідоцтво про зміну імені (за наявності), копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності).

Згідно із п. 3 Порядку посадова особа органу державної податкової служби отримує заповнену заяву з додатком, про що робить відповідний запис на заяві та формує особову справу.

Після прийняття заяви орган державної податкової служби за місцем реєстрації особи проводить перевірку наявності інформації про особу в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів щодо достовірності поданих даних та у термін до 30 календарних днів з дня прийняття заяви орган державної податкової служби надає заявнику довідку форми № В3, або відмовляє в наданні такої довідки із зазначенням причин відмови. Термін дії довідки - 30 календарних днів.

У відповідності із п. 4 цього Порядку фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації отриману від податкового органу довідку за формою № В3 та паспорт громадянина України. Посадова особа органу внутрішніх справ відповідно до пункту 5 Порядку в разі звернення громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає довідку за формою № В3 на предмет повноти і правильності її заповнення та відповідності пред'явленому паспорту. За відсутності невідповідностей посадова особа вносить на 7-9 сторінки паспорта відмітку, зміст і форму якої наведено в додатку 4 до Порядку.

Однак судами попередніх інстанцій не було досліджено, чи дотримався позивач наведеного порядку, що дає підстави вважати постановлені у справі судові рішення такими, що не відповідають вимогам законності і обґрунтованості.

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону і вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Під час розгляду судам слід звернути увагу на наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити цей спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Донецька від 05 липня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2007 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.