Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі: Окунському А.Р.

за участю представників:

представника позивача: неявка

відповідача-1: неявка

відповідача-2: неявка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2008 року

у справі № 2-а-564/07 (22-а-1557/08)

за позовом Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

до Агрофірми "Апіакта"

про визнання недійсним договору

У червні 2007 року Лозівська об’єднана державна податкова інспекція у Харківській області звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до агрофірми "Апіакта"про визнання недійсним договору.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2007 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2008 року скасовано рішення суду першої інстанції та закрито провадження у справі.

Не погоджуючись зі вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції, Лозівська об’єднана державна податкова інспекція у Харківській області оскаржила її в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, в зв’язку з чим просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03 серпня 2001 року між відповідачем та Лозівським колективним підприємством "Лозівський Райагрострой" було укладено Договір про спільну діяльність та додаткову угоду до нього без номера та дати (далі - Договір).

Крім того, відповідно до протоколу № 15 від 25 березня 2003 року загальних зборів колективу ЛКП "Лозівський Райагрострой" вирішено на підставі Договору безоплатно передати відповідачу три 16 квартирних жилих будинки, один одноквартирний дім і тепломережі.

Позивач вважає, що Договір є недійсним та таким, що укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки законодавством встановлено обов’язковість реєстрації такого виду договору в податкових органах та звітування про результати спільної діяльності по них шляхом подання звітів та податкових декларацій про прибуток.

Крім того, позивач вважає, що передача майна на баланс відповідача на основі Договору здійснена з метою ухилення останнім від сплати податку на прибуток

Згідно з частиною першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України № 509-XII від 04 грудня 1990 року "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Що стосується вимог позивача про визнання безоплатної передачі трьох 16 квартирних жилих будинків, одного одноквартирного жилого дому, тепломереж та адміністративного будинку відповідача як таку, що вчинено не на підставі Договору, то суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що зазначені вимоги в силу статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд дійшов вірних висновків як щодо відсутності підстав для звернення податкового органу до суду з вимогою про визнання Договору недійсним, так і щодо непідвідомчості вимог позивача в частині визнання безоплатної передачі трьох 16 квартирних жилих будинків, одного одноквартирного жилого дому, тепломереж та адміністративного будинку відповідача як такої, що вчинена не на підставі Договору, адміністративному суду.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Лозівської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .