Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Сороки М.О.,

Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4та ОСОБА_5до Управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області про перерахунок розміру державної та додаткової пенсії, -

У січні-лютому 2006 року ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. та ОСОБА_5. звернулись до суду із вказаними позовами.

В обґрунтування позовних вимог вказували на те, що вони мають статус громадянин, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідів ІІ та ІІІ груп.

На підставі Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) (далі - Закон України № 796-ХІІ (796-12) ) позивачам призначено пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, розмір яких повинен визначатися виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлена законами, але відповідач визначив розмір зазначених пенсій згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - Постанова КМУ № 1), виходячи з базової величини для обчислення конкретних державних пенсій та додаткових пенсій за шкоду, заподіяну особам, віднесеним до 1 категорії, встановленої в розмірі 19,91 грн.

Позивачі стверджували, що відповідно до статей 50 та 54 Закону № 796-ХІІ вони мають право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 50 і 75 процентів мінімальної пенсії за віком, та розмір їх пенсії не може бути нижчим 6 та 8 мінімальних пенсій за віком в залежності від групи інвалідності, однак відповідач усупереч зазначеним нормам не провів відповідне нарахування цих пенсій.

Крім того вони просили зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області здійснити їм перерахунок надбавок до пенсії як особам, прирівняним до інвалідів війни, відповідно до ст. 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Посилаючись на наведені обставини, позивачі просили визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області щодо відмови у перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ст. 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" та зобов'язати відповідача провести відповідні перерахунки пенсії.

Постановою Ровеньківського міського суду Луганської області від 27 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 01 березня 2007 року, позови задоволено.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове про відмову позивачам у задоволенні позову.

Позивачі у запереченнях на цю касаційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість викладених у ній доводів.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги в частині покладення на Управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки обов'язку здійснити позивачам перерахунок пенсії по інвалідності відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо неправомірності дій відповідача.

При цьому суди правильно виходили з того, що відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Як видно з матеріалів справи, позивачі ОСОБА_1., ОСОБА_3. і ОСОБА_4. є учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і їм встановлено ІІ групу інвалідності, а позивачі ОСОБА_2. та ОСОБА_5. мають статус учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідів ІІІ групи.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами ІІ -ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75 та 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно.

Частиною четвертою статті 54 вищезгаданого Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком, а для інвалідів ІІ групи розмір пенсії не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

При таких обставинах правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачі мають право на призначення державної та щомісячної додаткової пенсій у розмірах, встановлених саме ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При цьому судами обґрунтовано визнано, що виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії позивачам застосуванню підлягають ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанова Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 року "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) , на підставі якої нараховувалась пенсія позивачам, оскільки остання істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на ч.5 ст.54 вищезгаданого Закону, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабміну України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивачів, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальних пенсій за віком.

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що за основу нарахування пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З огляду на викладене правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо невзяття до уваги положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи в розміру мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.ст. 49, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ч.3 ст.67 зазначеного Закону, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки позивачам слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому правильними також є висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсії в разі встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В той же час, суд апеляційної інстанції при перегляді рішення місцевого суду не звернув уваги на заявлені позивачами і вирішені судом першої інстанції позовні вимоги щодо покладення на Управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки обов'язку здійснити позивачам перерахунок підвищення до пенсії як особам, прирівняним до інвалідів війни, відповідно до ст. 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

У матеріалах справи відсутні встановлені судом апеляційної інстанції обставини відносно цих позовних вимог, а відтак відсутня і правова оцінка рішенню місцевого суду щодо них.

Наведене позбавляє суд касаційної інстанції можливості перевірити правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в частині вирішення зазначених позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити позивачам перерахунок підвищення до пенсії як особам, прирівняним до інвалідів війни.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке є безумовною підставою для скасування судового рішення апеляційного суду.

Відповідно до ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З огляду на наведене, оскаржене судове рішення відповідно до вимог ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а справа направленню до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.

При новому розгляді апеляційному суду слід врахувати наведене і у відповідності із вимогами закону вирішити даний спір.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ровеньки Луганської області задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Луганської області від 01 березня 2007 року скасувати.

Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий судовий розгляд.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.