Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Гашицького О.В.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши попередній розгляд справи за позовом року ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, третя особа –Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області про оскарження певних дій, зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009,

У жовтні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, третя особа –Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області про оскарження певних дій, зобов’язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивує тим, що він є інвалідом Великої Вітчизняної війни, та відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни. гарантії їх соціального захисту"має право на забезпечення автомобілем, виплату компенсації на транспортне обслуговування. Але відповідачем у липні 2008 року його було знято з обліку на забезпечення автомобілем у зв"язку із змінами у законодавстві, зокрема п. 5 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 999 від 19.07.2006 (999-2006-п) року. Зазначені дії відповідача протирічать вимогам ст. 22 Конституції України щодо неприпустимості звуження існуючих прав та свобод. Внаслідок цього він, був позбавлений компенсації на транспортне обслуговування, яке отримував до зняття з обліку. Неправомірними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду. Просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо зняття його з обліку на забезпечення автомобілем як інваліда Великої Вітчизняної війни 1 групи, зобов"язати відповідача поновити його чергу в обліку на забезпечення автомобілем, сплатити невиплачену компенсацію на транспортне обслуговування, стягнути моральну шкоду у сумі 5000 гривень.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2008 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишивши рішення суду першої інстанції в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є інвалідом Великої Вітчизняної війни, та відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни. гарантії їх соціального захисту" має право на забезпечення автомобілем, виплату компенсації на транспортне обслуговування. Але відповідачем у липні 2008 року його було знято з обліку на забезпечення автомобілем у зв"язку із змінами у законодавстві, зокрема п. 5 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 999 від 19.07.2006 (999-2006-п) року. Зазначені дії відповідача протирічать вимогам ст. 22 Конституції України щодо неприпустимості звуження існуючих прав та свобод. Внаслідок цього позивач, був позбавлений компенсації на транспортне обслуговування, яке отримував до зняття з обліку. Неправомірними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи скаргу, суд апеляційної інстанції вірно зазначив про те, що як вбачається із повідомлення відповідача від 23.07.2008 року про зняття з обліку позивача, саме положення п.5 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року № 999 (999-2006-п) були єдиною підставою для прийняття такого рішення проте в сім’ї позивача ніяких змін взагалі не відбувалось, як на час постановки на облік, так і на теперішній час згідно наявних в справі документів жодних змін в складі сім’ї ОСОБА_1 не відбулось. Тому відповідач не мав правових підстав для застосування положень п. 5 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою КМУ від 19.07.2006 року №999 (999-2006-п) .

В постанові від 17 листопада 2008 року, суд першої інстанції посилався на положення п. 36 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, в якому зазначено, якщо в інваліда, який має протипоказання до керування автомобілем, відсутній член сім’ї, який проживає і зареєстрований за місцем його проживання та реєстрації і якому інвалід міг би передати право керування автомобілем, інвалід знімається з обліку протягом шести місяців з дати встановлення цього факту.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вірно встановив, що відповідач, як вбачається з повідомлення від 23.07.2008 року про зняття з обліку позивача, зазначеним вище положенням не керувався.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до доповнення до п. 36 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 року № 387 (387-2008-п) . З часу набрання ними чинності не минуло шестимісячного терміну, протягом якого відповідач повинен був зняти з обліку позивача, а останній, в свою чергу, мав можливість виконати нові умови законодавства для перебування на черзі з метою отримання автомобіля на пільгових умовах, щоб не бути з неї (черги) виключеним. .

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Підстав для перегляду судового рішення з мотивів, викладених в касаційні скарзі, не вбачається.

За правилами частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.