Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів – Смоковича М.І.

Горбатюка С.А.

Весельської Т.Ф.

Гашицького О.В.

Мироненка О.В. (суддя –доповідач)

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Великоновосільківської райдержадміністрації Донецької області про визнання дій неправомірними щодо відмови у перерахунку та виплаті недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2002-2007 роки, стягнення допомоги на оздоровлення за 2002-2007 роки в сумі 6582 грн., зобов’язання у 2008 році нарахувати та виплачувати допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Великоновосільківської райдержадміністрації Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2009 року,

У липні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Великоновосільківської райдержадміністрації Донецької області про визнання дій неправомірними щодо відмови у перерахунку та виплаті недоотриманої суми допомоги на оздоровлення за 2002-2007 роки, стягнення допомоги на оздоровлення за 2002-2007 роки в сумі 6582 грн., зобов’язання у 2008 році нарахувати та виплачувати допомогу на оздоровлення з урахуванням мінімальної заробітної плати. Свої вимоги мотивує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, визнаний інвалідом 3 групи, знаходиться на обліку у відповідача. Згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи має право на отримання щорічної суми на оздоровлення, але відповідач не в повному обсязі виплачує суми на оздоровлення –замість передбачених законом 4 мінімальних заробітних плат, при цьому у розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив: в 2003 році –237 гривень, в 2004 році –237 грн., в 2005 році –290 гри., в 2007 році –420 грн. Порушуючи норми закону відповідачем не нарахована і не сплачена щорічна допомога у визначеному розмірі.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2008 року позов задоволено частково. Визнано дії відповідача неправомірними та стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 недоотримані суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік у розмірі 1590 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся зі скаргою до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2009 року апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії посадових осіб відповідача щодо виплати позивачу суми компенсації на оздоровлення за період 2003-2005 років та за 2007 рік у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України. Стягнуто з відповідача за рахунок Державного бюджету на користь позивача недоотримані суми на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки у розмірі 4513 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, Справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є інвалідом ЧАЕС 3 групи, захворювання, пов’язаного з ліквідацією аварії на ЧАЕС 1 категорії, та відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат, але відповідачем ця допомога безпідставно зменшена та виплачена йому у меншому розмірі у 2002 –2007 роках.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) і постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Ухвалюючи рішення, суд правильно звернув увагу на принцип пріоритетності законів над підзаконними актами та дійшов правильного висновку про те, що при визначенні розміру компенсаційних виплат позивачеві застосуванню підлягає не постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) і постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Суд, вирішуючи питання про стягнення сум недоплаченої допомоги на користь позивача допустив порушення вимог частини 3 ст. 2 та ч.3 третьої ст. 159 КАС України, оскільки ним не досліджено і не надано правової оцінки законодавчим актам, які визначають правосуб’єктність відповідача, його права та обов’язки у сфері публічних відносин, чи є він належним відповідачем по всім заявленим вимогах.

Зокрема, суд повністю не з’ясував, до відання якого суб’єкта владних повноважень входить обов’язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до статті 63 Закону № 796-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Ухвалюючи рішення про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення на користь позивача певних сум, судом не з’ясовано, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати сум згідно Закону № 796-ХІІ (796-12) ; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

Рішення суду мотивоване тим, що при нарахуванні позивачу виплат відповідач виходив з положень ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету та Постанов Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 26 липня 1996 року №836 (836-96-п) та "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) , якими встановлені розміри виплат, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

З огляду на викладене, постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права, тому вона підлягає скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Великоновосільківської райдержадміністрації Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2009 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.