К-13804/08 Про визнання дій незаконними, стягнення компенсації та моральної шкоди - 14.10.2009 Прийняття

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Торезької міської ради (органу опіки та піклування), треті особи – директор Сніжнянського професійного ліцею сфери послуг Павлюков Володимир Дмитрович, виконавчий комітет Сніжнянської міської ради, про визнання дій незаконними, стягнення компенсації та моральної шкоди, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Торезького міського суду Донецької області від 21 лютого 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2008 року, -

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Торезької міської ради (органу опіки та піклування), треті особи – директор Сніжнянського професійного ліцею сфери послуг Павлюков В. Д., виконавчий комітет Сніжнянської міської ради, про визнання дій незаконними, стягнення компенсації та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 2001 року має статус дитини-сироти, в зв’язку з чим має право на користування відповідними пільгами, передбаченими Законом України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" (2342-15) та іншими нормативно-правовими актами.

Позивач 20.08.2007 звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити заходи щодо виплати їй витрат на лікування в м. Сніжне і в м. Донецьку в сумі 201 грн. та грошового забезпечення за період з 01.07.2007 по 11.08.2007 (до досягнення нею повноліття) в розмірі 813,16 грн. Однак їй було відмовлено у зв’язку з відсутністю у відповідача коштів, які б могли бути використані на грошове забезпечення неповнолітньої ОСОБА_1. у період з 01.07.2007 по 11.08.2007, а також у зв’язку з тим, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303 (1303-98-п) "Про впорядкування безоплатного та пільгового випуску лікарських груп засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та певними критеріями захворювань" неповнолітня ОСОБА_1. не входила до списку осіб, яким передбачено безоплатний відпуск лікарських засобів.

Позивач вважає, що дії виконавчого комітету Торезької міської ради щодо відмови сплатити їй витрати на лікування і грошову допомогу порушують її конституційні права, тому просила суд визнати їх незаконними, стягнути з відповідача на її користь витрати на лікування в сумі 201 грн., грошову допомогу за період з 01.07.2007 по 11.08.2007 в сумі 813,16 грн., а також відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

В ході розгляду справи позовні вимоги були збільшені, а саме позивач також просила визнати незаконними дії виконавчого комітету Торезької міської ради щодо позбавлення її права прописки в неповнолітньому віці та збільшила розмір заподіяної їй моральної шкоди до 20000 грн.

Постановою Торезького міського суду Донецької області від 21 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2008 року, в задоволенні позову в частині визнання незаконними дій відповідача щодо відмови сплатити позивачу витрати на лікування, грошову допомогу за період з 01.07.2007 по 11.08.2007, позбавлення позивача прописки в неповнолітньому віці, відмовлено. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошового відшкодування моральної шкоди в загальному розмірі 4800 гривень (3800 гривень – розмір мінімальної заробітної плати за 8 місяців + 800 гривень – оголошена по телебаченню компенсація особам, які не змогли проголосувати на виборах народних депутатів + 50 гривень – штраф за відсутність прописки + 150 гривень – судовий збір, який вимагали сплатити з ОСОБА_1. при поданні позову в Сніжнянський міський суд) – відмовлено в зв’язку з тим, що заявлені позивачем для відшкодування втрати є втратами майнового характеру. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошового відшкодування моральної шкоди розмірі 10000 гривень, завданої "затягуванням" адміністративного процесу – відмовлено у зв’язку з тим, заявлені позивачем до відшкодування втрати немайнового характеру не знаходяться в прямому причинному зв’язку з оскаржуваними діями відповідача. У задоволенні позовних вимог в іншій частині також відмолено.

У касаційній скарзі на вказані судові рішення ОСОБА_1 (ОСОБА_1.) ставить питання про їх скасування в зв’язку з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, оскільки вони ухвалені відповідно до норм матеріального права та на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 до набуття повноліття мала статус дитини, позбавленої батьківського піклування, так як рішенням Торезького міського суду Донецької області від 13.06.2001 її батьки були позбавлені батьківських прав щодо неї.

Пунктами 4, 6 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" встановлені державні соціальні стандарти і нормативи, а саме щодо:

- мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

- мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку або до закінчення відповідних закладів.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" після завершення перебування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї або завершення терміну піклування над такими дітьми та в разі відсутності в таких дітей права на житло обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа протягом місяця у позачерговому порядку впорядкованим соціальним житлом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди обґрунтовано виходили з того, що після закінчення Сніжнянського професійного ліцею сфери послуг, органом опіки та піклування Торезької міської ради, позивачу було запропоновано посилитись і стати на реєстраційний облік в гуртожитку Торезького медичного училища, а також було запропоновано працевлаштування за набутим фахом "перукар" в перукарні "Панночка" м. Тореза. Проте, позивач відмовилась від вказаної пропозиції, мотивуючи відмову тим, що хоче проживати у м. Сніжне, про що були складені відповідні акти.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач ніде не продовжила своє навчання, у зв’язку з чим, вона не мала права на отримання щомісячного грошового утримання, яке виплачується за умови навчання особи до 23-річного віку або до закінчення навчального закладу. Також, позивачу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування" від 05.04.1994 № 226 Наказом Сніжнянського професійного ліцею сфери послуг від 18.06.2007 № 128-д було сплачено одноразову грошову допомогу у розмірі двох прожиткових мінімумів – 1050 грн., та грошову компенсацію у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 680 грн. До того ж після досягнення позивачем 18 років міським відділом освіти м. Сніжне на особовий рахунок ОСОБА_1 була перерахована одноразова грошова допомога в сумі 795 грн., тобто, як правильно було встановлено судами попередніх інстанцій, позивач отримала по закінченню ліцею усі грошові виплати, передбачені діючим законодавствам.

Суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову в частині відшкодування витрат на лікування, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303 (1303-98-п) "Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських груп засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та певним категоріям захворювань" передбачено виключні переліки пільгових категорій населення та видів захворювань, які передбачають безоплатний відпуск лікарських засобів, у разі наявності відповідного рецепту лікаря, що лікує особу, яка підпадає під дію цієї постанови. Позивач до такої пільгової категорії не віднесена, тому і дії відповідача щодо відмови сплатити витрати на лікування є правомірними.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову і в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, адже відповідач діяв в межах своїх повноважень та на підставі закону.

Відповідно до ч.3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.