Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Горбенко К.Л.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 16.06.09р. (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2007 та постанову господарського суду АР Крим від 13.11.2006

у справі №2-22/15207-2006А

за позовом ВАТ "Крімнафтопродукт"

до ДПІ у м. Сімферополі

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.11.2006 у справі №2-22/15207-2006А, позов Відкритого акціонерного товариства "Кримнафтопродукт" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим про визнання частково недійсним податкового повідомлення - рішення задоволено частково.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2007 скасовано постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 3.11.2006 у справі № 2-22/15207-2006 А та прийнято нову про задоволення позову в повному обсязі: визнано нечинним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим №0005372301/0 від 05.05.2006 в частині донарахування податку на додану вартість сумі 98922,00 грн. та застосування фінансових санкцій у сумі 53885,66 грн.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволені позову повністю.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20.04.2006 Державна податкова інспекція у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим провела перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, про що складено акт № 2746/23-6/03482270 (а.с. 15-41).

На підставі зазначеного акту Державна податкова інспекція у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим 05.05.2006 прийняла та надіслала на адресу позивача податкове повідомлення - рішення № 0005372301/0 (а.с.42).

Зазначеним податковим повідомленням рішенням позивачу донараховано податок на додану вартість у сумі 98922,00 грн. та застосовані фінансові санкції у сумі 59294,00 грн.

Рішенням Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим від 13.07.2006 № 26741/10/25-0 за результатами розгляду скарги залишено без змін податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим від 05.05.2006 № 0005372301/0 (а.с.42).

З матеріалів справи вбачається, що позивач в суді першої інстанції уточнив позовні вимоги та просив визнати нечинним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим від 05.05.2006 № 0005372301/0 в частині донарахування податку на додану вартість у сумі 98922,00 грн. та застосування фінансових санкцій у сумі 53885,66 грн.

Колегія судді Вищого адміністративного суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на таке.

Щодо донарахування податку на додану вартість у сумі 98922,00 грн. та застосування фінансових санкцій у сумі 49461,00 грн. слід зазначити наступне.

Як встановлено судами, при проведенні перевірки встановлено, що позивачем укладені договори підряду від 17.03.2005 № 08/02 на ремонт адміністративної будівлі з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мастер ЗОВ" на суму 1640820,00 грн. (а.с.54-57) та договір підряду від 24.03.2005 № 09/02 на будівництво 3-х гаражів та 3-х навісів для автомашин на суму 165000,00 грн. (а.с.59-62). Пунктами 5.2 зазначених договорів передбачено, що оплата робіт повинна здійснюватись за календарним планом виконання робіт після першого авансового платежу в сумі 20 відсотків. Наступні платежі повинні здійснюватись за актами виконаних робіт.

Позивач сплатив платіжними дорученнями за послуги за зазначеними договорами 1751529,00 грн. (а.с.64-74). У зв'язку з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер ЗОВ" виписало позивачеві податкові накладні на ту ж суму, в тому числі податок на додану вартість у сумі 291921,51 грн. (а.с.75-85). На підставі зазначених податкових накладних позивач включив до податкового кредиту - 291922,00 грн. - суму податку на додану вартість, сплачену при оплаті робіт.

В своїй касаційній скарзі відповідач наголошує на тому, що податкові накладні, на підставі яких був сформований податковий кредит у сумі 98922,00 грн. видані без складення актів на виконані роботи, у зв'язку з чим відповідачем і донараховано позивачу податок на додану вартість

Проте, зазначене твердження скаржника спростовується матеріалами справи.

Податковий кредит у відповідності до п.1.7 ст.1 названого Закону визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Як зазначено судом, та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, при здійсненні господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер ЗОВ" дотримані зазначені норми чинного податкового законодавства.

Враховуючи зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду, що доводи відповідача щодо відсутності актів на виконані роботи обґрунтовано не прийнято як підстава правомірності донарахування податку на додану вартість, оскільки наявність актів на виконані роботи не передбачається законом як обов'язкова умова використання права платника податку на податковий кредит. А посилання відповідача на Цивільний кодекс України (435-15) не можуть бути покладені у підставу для висновку про правомірність донарахування податку на додану вартість у сумі 98922,00 грн., оскільки відповідальність до платника податків застосовується за порушення ним норм податкового законодавства.

Щодо застосування фінансових санкцій у сумі 9833,00 грн. то колегія суддів звертає увагу на таке.

Як встановлено судами, у червні 2005 року позивачем отримана плата за майно, яке передано в оренду товариству з обмеженою відповідальністю ТД НК "Альянс -Крим" у сумі 590000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 98333,33 грн.

Позивачем виписана податкова накладна № 24 від 30.06.2004 (а.с.46).

Але зазначена сума податку на додану вартість задекларована позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2005 року (а.с.49), що є порушенням підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

У зв'язку з цим, відповідач, на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" застосував до позивача фінансові санкції у розмірі 10 відсотків від прострочено задекларованої суми податкового зобов'язання.

Судами також встановлено, що позивач не оспорює факту зазначеного порушення а посилається лише на те, що відповідач повинен був застосувати фінансові санкції на підставі підпункту "б" пункту 17.2 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" у розмірі 5 відсотків від суми заниження податкового зобов'язання.

Отже позивач частково оскаржує застосовані до нього фінансові санкції за зазначене порушення у сумі 4424,66 грн.

У відповідності до підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами", у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати.

Зазначена норма Закону передбачає застосування відповідальності до платників податків у розмірі 10 відсотків від суми заниження податкового зобов'язання лише у випадках, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків.

В даному ж випадку, як вірно враховано судом другої інстанції, позивач самостійно виявив заниження податкового зобов'язання та задекларував його у наступному звітному періоді.

Відтак, застосування до позивача відповідальності за скоєне ним порушення в порядку підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" є неправомірним.

З огляду на зазначене, враховуючи суть спору, характер спірних правовідносин, викладені обставини свідчать про те, що суд першої інстанції не з’ясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не дослідив всіх доказів у їх сукупності всупереч приписам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Протре, суд апеляційної інстанції виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга ДПІ у м. Сімферополі задоволенню не підлягає, а постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2007 у справі №2-22/15207-2006А – залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.02.2007 та постанову господарського суду АР Крим від 13.11.2006 у справі №2-22/15207-2006А – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.