Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у

складі:

головуючого:

Панченка О.Н.

суддів:

Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Смоковича М.І.

Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну

скаргу

ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду

м. Києва від 11 травня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м.

Києва від 13 березня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до

Державного комітету України у справах національностей та міграції

про визнання неправомірним рішення, його скасування та зобов'язання

прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання

щодо надання статусу біженця, -

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання неправомірним та скасування рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції №71 від 01.02.2005 року про відмову у наданні статусу біженця в Україні, а також зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2006 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2007 року постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2006 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, ОСОБА_1. звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що у своєму клопотанні ОСОБА_1. зазначила підставою її звернення з приводу надання статусу біженця початок війни в Абхазії, у зв'язку з чим на території Грузії почались притиснення громадян іншої національності. При цьому позивачка посилалась на те, що вона громадянка Грузії та вірменка за національністю, зважаючи на важке економічне становище, була змушена залишити територію Грузії та прибула до м.Києва.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців", біженцем вважається іноземець (іноземний громадянин, особа без громадянства), який внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або бажає користуватись захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань, та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

Згідно з абзацом 5 статті 10 Закону України "Про біженців", статус біженця не надається особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, що передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону.

Відповідно до частини 6 статті 12 вищезазначеного закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції №71 від 01.02.2005 року про відмову у наданні статусу біженців скаржниці прийнято у відповідності до вимог статті 12 Закону України "Про біженців", оскільки відсутні умови, передбачені абзацом 2 статті 1 Закону України "Про біженців".

З таким висновком судів погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України, оскільки він ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які зазначені у статтях 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи з наведеного, постановлені у справі судові рішення є законними і обґрунтованими, і підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 травня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та міграції про визнання неправомірним рішення, його скасування та зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.