Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Панченка О.Н.,

суддів: Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Смоковича М.І., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі міста Донецька (далі УПФУ в м. Донецьку) про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та сплатити недоотриману суму, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі міста Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до УПФУ в м. Донецьку про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та сплатити недоотриману суму.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що йому призначено та він отримує пенсію за віком. Крім того, відповідно до Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV (2195-15) "Про соціальний захист дітей війни (далі - Закон про соціальний захист дітей війни) він має статус дитини війни (народився 30 жовтня 1942 року). Частиною першою статті 6 цього Закону, що набрав чинності з 1 січня 2006 року, дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач не виконує вимог указаного Закону, та його письмове звернення про таке підвищення пенсії залишено без задоволення.

Уважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач просив зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити йому пенсію з урахуванням підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком починаючи з 9 липня 2007 року до 31 серпня 2008 року. Зобов'язати відповідача починаючи з вересня 2008 року в подальшому виплачувати щомісячну надбавку в розмірі 30%.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року, позовні вимоги задоволено частково. Судом визнано бездіяльність УПФУ в м. Донецьку протиправною, зобов'язано здійснити перерахунок пенсії та провести відповідні виплати починаючи з 9 липня 2007 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФУ в Донецьку, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Із матеріалів справи вбачається, що УПФУ в м. Донецьку оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині задоволення позову. Однак колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість цих рішень у повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що УПФУ в м. Донецьку, починаючи з 9 липня по серпень 2008 року, на порушення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни безпідставно не здійснювало ОСОБА_1 нарахування щодо підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Висновки судів відповідають обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, і це не заперечують сторони, що ОСОБА_1, який народився 22 жовтня 1942 року, отримує пенсію. Відповідно до статті 1 Закону про соціальний захист дітей війни позивач має правовий статус дитини війни. Крім того, згідно зі статтею 6 цього Закону він має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з пунктом 1 розділу ІV "Прикінцеві положення" Закону про соціальний захист дітей війни цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року. Частиною першою статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

У зв'язку з такими нормами матеріального права та непідвищенням пенсії позивач просив визнати бездіяльність відповідачів протиправною та зобов'язати їх провести відповідне підвищення пенсії за 2007 та 2008 роки. Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.

Відтак, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову щодо відмови в здійсненні підвищення пенсії з 1 січня по 9 липня 2007 року, оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивача на зазначене підвищення пенсії, було зупинено. Суд не може застосувати недіючу норму. Також протягом указаного терміну діяли приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яка по-іншому регулювала ці правовідносини, та оскільки ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над статтею 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив указане право позивача. Тому правильними є висновки цих судів про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії починаючи з 9 липня 2007 року.

Однак під час розв'язання цього спору суди не визначили до якого часу така бездіяльність є протиправною. Крім того, не визначили таку бездіяльність та її терміни у 2008 році. Чим суди не зробили відповідних висновків щодо всіх позовних вимог та заперечень на них.

Відтак, судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, тому їх рішення є незаконними та необґрунтованими, вони підлягають скасуванню.

Оскільки для вирішення цього спору необхідно встановлювати нові обставини, які відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може встановлювати суд касаційної інстанції, то справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Пролетарському районі міста Донецька задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2008 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.