К-14170/08 Про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити перерахунок пенсії та стягнення суми - 11.06.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в м. Артемівську Донецької області про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити перерахунок пенсії та стягнення суми, за касаційною скаргою УПФ України в м. Артемівську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року, -

В січні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив зобов’язати УПФ України в м. Артемівську Донецької області здійснити йому перерахунок розміру основної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за період з січня 2006 року по грудень 2007 року у розмірі передбаченому положеннями ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-XII (далі – Закон №796-XII (796-12) ). Також просив врахувати 30% підвищення пенсії від розміру мінімального прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, передбачене п.27 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-ХІІ.

В обґрунтування позову вказував, що має статус громадянина постраждалого від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, є інвалідом війни ІІІ групи внаслідок захворювання, яке пов’язане з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, у зв’язку з чим має право на пільги, передбачені Законом №796-XII (796-12) . Зокрема, згідно положень ст. 50 вказаного Закону розмір щомісячної додаткової пенсії інвалідам ІІІ групи визначається, виходячи з 50% мінімальної пенсії за віком, а ч.4 ст. 54 вказаного Закону встановлено мінімальну пенсію для осіб, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, у розмірі, зокрема для інвалідів ІІІ групи, не нижче 6 мінімальних пенсій за віком.

Проте, відповідачем такі виплати здійснювались відповідно до постанов Кабінету Міністрів України у значно нижчому розмірі.

26.11.2007р. позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок призначеної йому пенсії з урахуванням положень ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII. При цьому, на думку ОСОБА_1., за період з січня 2006 року по грудень 2007 року йому було недонараховано основну та додаткову пенсію у розмірі 22695,45 грн.

Отримавши 13.12.2007р. відмову, ОСОБА_1. звернувся до суду за правовим захистом.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30.05.2008р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2008р., позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії УПФ України у м. Артемівську Донецької області щодо відмови ОСОБА_1. у здійсненні перерахунку пенсії по інвалідності основної та додаткової пенсії відповідно до ст. 50, ч.4 ст. 54 Закону №796-XII та підвищення до пенсії відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача по інвалідності (основної та додаткової) відповідно до ст.ст. 50, 54 п. 4 Закону №796-XII, та ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 01.12.2007р. із розрахунку шести мінімальних пенсій за віком, 50% мінімальної пенсії за віком, що розраховуються залежно від розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб та 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб відповідно. У задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, УПФ України у м. Артемівську Донецької області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволені позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.10.2008р. касаційна скарга була прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України (2747-15) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення серії А №НОМЕР_1), є інвалідом 3 групи захворювання, яке пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (посвідчення серія Б №НОМЕР_2), у зв’язку з чим йому була призначена щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст. 50 Закону №796-XII.

Позивач 26.11.2007р. звернувся до відповідача з заявою про нарахування пенсії у розмірах, встановлених ст. 50 Закону №796-XII, але в проведенні перерахунку пенсій було відмовлено.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених Законом №796-XII (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002р. №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України –громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до ст. 50 Закону №796-XII –особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 54 цього ж Закону –в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів третьої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону, є висновки судів попередніх інстанцій, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України –органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України –у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на ч.5 ст. 54 Закону №796-XII, якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.

Відповідно до положень ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII вбачається, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо неприйняття до уваги положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлене ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Згідно з ч.3 ст. 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006р., у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" –мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачу має визначитись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому обґрунтованими також є висновки судів щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України –суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.