Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Пилипчук Н.Г., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2007 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 року

у справі № 2а-509/08

за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова

до 1. Приватної фірми "Росток",

2. Приватного виробничо - комерційної фірми "Дімон і Ко"

про визнання недійсними та фіктивними угод та недійсними господарські зобов'язання, -

ДПІ у Київському районі м. Харкова звернулась до суду з позовом про визнання недійсними та фіктивними угод про надання послуг від 01 жовтня 2005 року № 35-1 та від 01 січня 2006 року № 42-6 та додаткову угоду від 01 липня 2006 року № 1, укладених між ПФ "Росток" та ПВКФ "Дімон і Ко", на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України відповідно, недійсними господарські зобов'язання, які виникли на підставі угод про надання послуг від 01 жовтня 2005 року № 35-1 від 01 січня 2006 року № 42-6 та додаткової угоди від 01 липня 2006 року № 1 як такі, що суперечать інтересам держави та суспільства відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Київському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 року, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Київському районі м. Харкова провела виїзну планову перевірку ПФ "Росток" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2005 року по 31 грудня 2006 року, за результатами якої було складено акт № 2844/235/30289322 від 27 червня 2007 року.

В акті перевірки було встановлено, що між ПФ "Росток" та ПВКФ "Дімон і Ко" були укладені договори про надання послуг № 35-1 від 01 жовтня 2005 року, № 42 -6 від 01 січня 2006 року та додаткова угода від 01 липня 2006 року до договору № 42-6 від 01 січня 2006 року. Згідно умови цих договорів ПФ "Росток" придбавало у ПВКФ "Дімон і Ко" розвантажувальні - навантажувальні та фасувальні послуги. Сума проведених операцій між ПФ "Росток" та ПВКФ "Дімон і Ко" за вказаний період склала 3 529 731, 23 грн., з яких 2 721 863, 82 грн. - сума отриманих послуг, 807 867, 41 грн. - поставка товарно - матеріальних цінностей. ПВКФ "Дімон і Ко" виписало податкову накладну б/н від 30 червня 2006 року на загальну суму 598 068, 90 грн., в тому числі податок на додану вартість - 3 529 731, 23 грн.

ПФ "Росток" по даті виконаних робіт відносив суми витрат по них до складу валових витрат та відображав у складі витрат в деклараціях з податку на прибуток за період, що був предметом перевірки, однак в цей період фірма не проводила розрахунків за отримані послуги, у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2006 року на підприємстві рахується кредиторська заборгованість перед ПВКФ "Дімон і Ко" на суму 3 529 731, 23 грн.

Крім того, в акті перевірки міститься посилання на пояснення начальника цементного складу ПФ "Росток" ОСОБА_2., наданого старшому оперуповноваженому з особливо важливих справ управління податкової міліції ДПА в Харківській області Купченко В.В., згідно якого він працює на ПФ "Росток" з моменту утворення фірми. Крім нього, на складі працює менеджер, вантажник та водій цементовозу. Розвантаження вагонів у силосні банки здійснює особисто разом з вантажником. Фасування цементу із силосної банки проводить також безпосередньо він разом із вантажником за допомогою камерного насосу. Фасовані мішки з цементом навантажуються в машини за допомогою транспортера. На транспортері при навантаженні працює також особисто він разом з вантажником.

Згідно листа б/н і б/д директора ПВКФ "Дімон і Ко" Чивичилова Т.В., адресованому начальнику управління по боротьбі з відмиванням доходів, отриманих злочинними шляхом ДПВ в Харківській області, підприємство не мало взагалі ніяких господарських відносин з ПФ "Росток".

Постановою про порушення кримінальної справи та прийняття до провадження від 30 серпня 2007 року слідчого з особо важливих справ слідчого відділу управління податкової міліції ДПА в Харківській області було порушено кримінальну справу по факту умисного ухилення від сплати податків відносно директора ПФ "Росток" ОСОБА_1. за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2007 року постанову про порушення кримінальної справи та прийняття до провадження від 30 серпня 2007 року слідчого з особо важливих справ слідчого відділу управління податкової міліції ДПА в Харківській області було скасовано.

Відмовлено у порушенні кримінальної справи за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України відносно директора ПФ "Росток" ОСОБА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30 жовтня 2007 року постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2007 року залишено без змін.

Рішення судів попередніх інстанцій головним чином мотивовані тим, що позивачем не була доведена наявність підстав, з якими ст. 234 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України пов'язує недійсність угод, та наявністю у позивача повноважень на звернення до суду з позовами про визнання угод недійсними та застосування правових наслідків.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

ДПІ у Київському районі м. Харкова було подано позов про визнання недійсними та фіктивними угод про надання послуг від 01 жовтня 2005 року № 35-1 та від 01 січня 2006 року № 42-6 та додаткову угоду від 01 липня 2006 року № 1, укладених між ПФ "Росток" та ПВКФ "Дімон і Ко", на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України відповідно.

Позивач в своїх позовних вимог також просив визнати недійсними господарські зобов'язання, які виникли на підставі угод про надання послуг від 01 жовтня 2005 року № 35-1 від 01 січня 2006 року № 42-6 та додаткової угоди від 01 липня 2006 року № 1 як такі, що суперечать інтересам держави та суспільства відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ПВКФ "Дімон і Ко" угоди з ПФ "Росток" не укладало, а угоди підписувала не уповноважена особа, що протирічить приписам ст. 203 Цивільного кодексу України і свідчить про фіктивність угод, що тягне за собою визнання недійсними угод на підставі ст. 215 та ст. 234 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином, і який визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених ч. 1 ст. 208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Враховуючи встановлені обставини по справі, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено певними доказами, що, укладаючи спірні договори та додаткову угоду, на підставі яких виникло господарське зобов'язання, відповідач -1 діяв з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на не вирішення його клопотання про забезпечення позову з урахуванням того, що його клопотання було вирішено ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2007 року (а. с. 80).

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Київському районі м. Харкова підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2007 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.