Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровську Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровську Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. Зазначив, що він є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує державну та додаткову пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796). Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних пенсій не відповідають розмірам, установленим цим Законом, та на відмову відповідача привести їх у відповідність з вимогами Закону №796 (796-12) , просив суд визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати останнього провести перерахунок пенсій по інвалідності та додаткової пенсії з 13 вересня 2007 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року, залишеного без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року, позов задоволено. Визнано незаконними дії УПФ України в м. Кіровську Луганської області щодо нарахування та виплати пенсії. Зобов'язано відповідача зробити перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком з дати звернення до відповідача - 19.09.2007 року та в подальшому проводити позивачу перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням розміру мінімальної пенсії за віком.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції. Зазначає, що судами порушено норми матеріального права, зокрема, неправильно застосовані норми ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та статей 50, 54 Закону №796.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 2 групи від захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Розрахунок пенсії позивачу відповідач провів, виходячи з установленого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) розміру, який складає 19,91 грн.

Відповідно до ст. 50 Закону №796 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 2 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 54 вказаного Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим восьми мінімальних пенсій за віком.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, яка згідно зі ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому восьми мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону № 796, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції правильно виходили з того, що положення частини третьої ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Що стосується вимог про зобов'язання проводити в подальшому перерахунок в зв'язку зі збільшенням мінімальної пенсії за віком, то в цій частині рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Захист прав, свобод та інтересів осіб є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Таким чином, прийняття судом рішення щодо захисту прав і інтересів осіб на майбутнє не відповідає вимогам закону.

Враховуючи, що апеляційний суд на зазначені порушення норм матеріального права уваги не звернув, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - зміні.

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду кассаційної скарги має право змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 225, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2008 року скасувати.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання проводити в наступному перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням мінімальної пенсії за віком, ухваливши в цій частині нове рішення.

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Кіровську Луганської області про проведення у наступному перерахунку пенсії у зв'язку із збільшенням мінімальної пенсії за віком.

В решті постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2007 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.