Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Сергейчука О.А., Шипуліної Т.М.

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2006

у справі № 15/256-06-6912А господарського суду Одеської області

за позовом акціонерного товариства закритого типу "Одесахімоптторг"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про скасування рішень

Постановою господарського суду Одеської області від 25.09.2006 в позові про скасування рішень СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 30.01.2006 № 0000102200 та від 01.03.2006 № 0000102200/1 про застосування до АТЗТ "Одесахімоптторг" штрафних (фінансових) санкцій відповідно до абзацу п’ятого частини 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ( Декрет № 15-93 ) у сумі 40039,92 грн. відмовлено з підстав порушення позивачем вимог ст.7 вказаного Декрету у зв’язку із здійсненням розрахунків за зовнішньоекономічним договором від 02.09.2004 з нерезидентом за проданий товар (цеоліти загального призначення, формовані з пов’язуючим Nах марки "А" в кількості 5,01 тонна вартістю 40039,92 грн.) у гривні при відсутності для здійснення цієї операції індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено з посиланням на встановлений в судовому процесі факт здійснення розрахунків між позивачем і нерезидентом за товар в Україні, у зв’язку з чим, за висновком суду апеляційної інстанції, валютою платежу повинна бути гривна, як єдиний законний платіжний засіб в Україні.

В касаційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси, яка є правонаступником СДПІ у Приморському районі м. Одеси, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом ст. 7, пункту 2 ст. 16 Декрету № 15-93.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення, як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у сумі 40039,92 грн. згідно рішень СДПІ у Приморському районі м. Одеси від 30.01.2006 № 0000102200 та від 01.03.2006 № 0000102200/1 слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 24.01.2006 №291/23-20/01882503 про порушення позивачем ст. 7 Декрету № 15-93 внаслідок здійснення розрахунків з нерезидентом за поставлений товар (цеоліти загального призначення, формовані з пов’язуючим Nах марки "А" в кількості 5,01 тонна) на митній території України в гривні без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з цією статтею здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгівельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Буквальне тлумачення наведеної норми дає підстави для висновку, що встановлений нею імператив стосується всіх розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торгівельного обороту безвідносно до інших умов, зокрема до місця здійснення розрахунків ( на митній території України чи поза її межами ).

Суд апеляційної інстанції безпідставно звузив рамки регулювання цієї норми, обмеживши його лише випадками здійснення розрахунків за межами митної території України, хоча ні в самій нормі, ані в інших правових нормах вказівки на це нема.

Разом з тим, постанова суду не підлягає скасуванню з огляду на те, що штрафні (фінансові) санкції, з приводу правомірності яких виник спір і які за своєю правовою сутністю є адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими ст. 238 Господарського кодексу України, застосовані до позивача поза межами граничних строків на застосування таких санкцій, встановлених ст. 250 цього Кодексу. Так, при здійсненні розрахунку між позивачем і нерезидентом 02.09.2004 штрафні (фінансові) санкції застосовані 30.01.2006 (дата прийняття рішення контролюючим органом), тобто після спливу річного терміну з дня вчинення правопорушення.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції, якою спір вирішено правильно по суті, підлягає залишенню без змін з викладених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу ДПІ у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2006 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.