Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові на постанову Господарського суду Чернігівської області від 11.05.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006

у справі № 6/90 а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЛД"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

У березні 2006 року Товариства з обмеженою відповідальністю "НЛД" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001211511/0 від 06.02.2006.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено вимоги Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ (509-12) щодо порядку проведення перевірки з питань своєчасності подання декларації та накладення штрафних санкцій.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 11 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03 жовтня 2006 року, позов задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права, просив їх скасувати, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу представник позивача просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі п. 3 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ відповідачем проведено перевірку позивача з питань своєчасності подання декларації з податку на прибуток підприємства, за результатами якої складено Акт №83/15-123 від 06.02.2005 (далі - Акт).

За даними Акта встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ("а", "б") Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (2181-14) та п. 16.4 ст. 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР.

На підставі Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001211511/0 від 06.02.2006, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 1190 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач при проведенні перевірки позивача та застосуванні до нього штрафних (фінансових) санкцій перевищив свої повноваження, передбачені Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ (509-12) , та порушив вимоги Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-ІІІ (2181-14) , в зв’язку з чим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001211511/0 від 06.02.2006 визнано нечинним.

Суд касаційної інстанції погоджується з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

Відповідно до п.п. 1, 4,11 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: 1) здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами; запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платник податків); застосовувати до платників податків штрафні (фінансові) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Згідно ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах органу державної податкової служби і проводиться, зокрема, у випадку, коли платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що у випадку не подання позивачем в установлений строк податкових декларацій з податку на прибуток, відповідач мав право провести саме позапланову виїзну перевірку у порядку, визначеному Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року № 509-ХІІ (509-12) .

Відповідно до п.п. 4.6 – 4.8 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 (z0925-05) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 925/11205 (z0925-05) : після реєстрації акта перевірки (у той же день) один його примірник (з відповідними додатками) передається керівнику або уповноваженій особі суб’єкта господарювання, про що на останній сторінці обох примірників акта робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка одержала акт із зазначенням посади, прізвища та ініціалів, а також дати одержання акта; у разі відмови посадових осіб суб’єкта господарювання, що перевірений, від підписання акта перевірки службовими особами органу державної податкової служби складається акт довільної форми, що засвідчує факт такої відмови. Не пізніше наступного дня акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірки реєструється в єдиному журналі реєстрації актів та в той же день один його примірник (з відповідними додатками) передається керівнику або уповноваженій особі суб’єкта господарювання, про що на останній сторінці обох примірників акта робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка одержала акт, із зазначенням посади, прізвища та ініціалів, а також дати одержання акта; при відмові посадової особи суб’єкта господарювання від отримання одного примірника акта перевірки з відповідними додатками робиться відповідний запис на останній сторінці обох примірників, складається акт відмови від отримання та один примірник акта перевірки з відповідними додатками направляється платнику податків поштою з повідомленням про вручення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем фактично не проводилось позапланової виїзної перевірки, оскільки її проведено у приміщенні відповідача без повідомлення про її проведення позивача, Акт складено без присутності представника позивача, в зв’язку з чим, відповідачем порушено встановлений податковим законодавством порядок проведення позапланової перевірки.

Крім того, підпунктом 4.4.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-ІІІ передбачено випадки, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків, а саме: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях; контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання.

Беручи до уваги вищевикладену норму Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 №2181-ІІІ (2181-14) , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що неподання позивачем в установлені строки податкових декларацій з податку на прибуток надало право відповідачу не лише провести позапланову виїзну перевірку, але й відповідно зобов’язало його самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податків.

А відтак, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що посилання відповідача в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні на п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 та на п.п. 17.1.1 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, як на підставу проведення перевірки та нарахування штрафних (фінансових) санкцій, є необґрунтованим, оскільки, як вбачається із змісту Акта, відповідачем не визначено податкового зобов’язання позивачу, а лише встановлено факт неподання останнім у встановлений строк податкових декларацій за певний період.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 1190 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 3 статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові відхилити.

Постанову Господарського суду Чернігівської області від 11.05.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар