Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на постанову Господарського суду Донецької області від 02.08.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 26.09.2006

у справі № 22/165 пн

за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку

про зобов’язання вчинити певні дії

У червні 2006 року Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Донецькміськгаз" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року по справі № 1-9/2005 положення пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ щодо поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податку визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , в зв’язку з чим, відповідач має право включати до податкової застави майно і майнові права платника податків на суму, що не перевищує суму податкових зобов’язань.

Постановою Господарського суду Донецької області від 02.08.2006, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 26.09.2006, позов задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, а саме Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 (v002p710-05) , пп. 8.9.1 п. 8.9 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, п. 12 Порядку стягнення коштів та продажу інших активів, які перебувають у податковій заставі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2002 року № 538 (538-2002-п) , ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в установленому статтею - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 20 червня 2006 року за позивачем рахується податковий борг з податку на прибуток підприємства в сумі 6786941 грн. 49 коп. Згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави, виданого 31 травня 2006 року, все рухоме майно та майнові права, враховуючи отримані векселі, позивача перебуває у податковій заставі, реєстрацію якої здійснено 22 травня 2002 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 (v002p710-05) до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави повинно було бути внесено зміни щодо поширення права податкової застави лише на майно, вартість якого відповідає сумі податкового боргу позивача.

Суд касаційної інстанції погоджується з названими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ платник податків має право у добровільному порядку сплатити узгоджену суму податкового зобов’язання протягом строків встановлених цим законом. Узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішеннями органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами, як це передбачено підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Згідно пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде права власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового боргу.

Однак, Рішенням Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року по справі № 1-9/2005 положення пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) .

У даному Рішенні Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року № 2-рп/2005 (v002p710-05) зазначено, що розмір податкової застави, виходячи із загальних принципів права, повинен відповідати сумі податкового зобов’язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов’язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податків податкового боргу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Акт опису активів складено 19 травня 2005 року, тобто після дня прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність положень пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

А відтак, беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із правомірними висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обов’язку відповідача внести до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави зміни щодо поширення права податкової застави лише на майно, вартість якого відповідає сумі податкового боргу позивача з дня прийняття вищезазначеного Рішення Конституційного Суду України.

З огляду на викладене доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вимог чинного законодавства, і такі висновки є правомірними та обґрунтованими.

Згідно з частиною 3 статті - 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, - 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку відхилити.

Постанову Господарського суду Донецької області від 02.08.2006 та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 26.09.2006 у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України (2747-15) .