Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Костенко М.І., Маринчак Н.Є.,

при секретарі судового засідання Савченко А.В.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від 25.12.2006 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 по справі № АС-13/534-06

за позовом Повного товариства "ХН-Ломбард "Балканкар –сервіс і компанія"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Повне товариство " ХН-Ломбард "Балканкар – сервіс і компанія " (далі – Товариство, позивач) звернулося до суду із позовною заявою про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова (далі – ДПІ, відповідач) з тих підстав, що він не є податковим агентом і тому не може нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету від імені та за рахунок платника податок з доходу, отриманого позичальником у разі неповернення ним позики.

Постановою Господарського суду Харківської області від 25.12.2006, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 по справі № АС-13/534-06, позов задоволено.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, а у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що Товариство згідно вимог ст. 1 Закону України № 2664-111 від 12.07.2001 "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" - фінансова установа, що надає фінансові послуги, до яких відноситься і надання грошових коштів в позику на умовах фінансового кредиту. Відповідно до норм цивільного законодавства України позивач укладав з фізичними особами договори позики, забезпечені заставою.

За результатами виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 30.06.2006 податковим органом було складено Акт від 27.10.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" (334/94-ВР) (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), пп. 7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі –Закон №168/97ВР) та п. 1.15 ст. 1, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 12.1 ст. 12 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі – Закон № 889-IV (889-15) ).

На підставі зазначеного Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржувані податкові повідомлення –рішення від 07.11.2006 № 0000222200/0, № 0000232200/0, 0000931701/0, якими позивачу визначено податкове зобов’язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток фінансових установ у розмірі 1 057,50 грн., з податку на додану вартість (далі - ПДВ) –5 305,00 грн., з податку з доходів найманих працівників - 22 761,18 грн.

Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, як і рішення місцевого господарського суду, вказаним вимогам не відповідає.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині визнання недійсними податкових повідомлень –рішень щодо визначення зобов’язань з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток та ПДВ обґрунтовані тим, що результати перевірки викладені в Акті без дотримання вимог, передбачених п. 1.7 "Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства", затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327 (z0925-05) . Визнаючи недійсними оскаржувані податкові –повідомлення рішення, суди зазначали, що Акт перевірки, на підставі якого були прийняті спірні податкові повідомлення –рішення, не містить посилань на первинні документи позивача.

З такими висновками судів погодитися неможливо, оскільки як вбачається з матеріалів справи та касаційної скарги податкового органу в п. 2.10 Акту перевірки зазначено які первинні документи були використані під час перевірки співробітниками відповідача.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним податкового повідомлення –рішення щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки під час видачі позики він не може виконувати обов’язок щодо нарахування, утримання і перерахування до бюджету податку від імені та за рахунок його платника, адже на цей час сума позики не є доходом позичальника, а в разі коли останній не викупить заставлену річ на день закінчення дії договору, ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок.

За змістом пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" сума позики становить дохід фізичної особи, яка її одержує, але до настання визначеного договором строку її повернення ця сума не є об’єктом оподаткування. Лише в разі невиконання фізичною особою забезпеченого заставою зобов'язання та реалізації заставленого майна виникає об'єкт оподаткування у вигляді суми коштів, отриманих у позику і не повернутих у встановлений договором строк. При цьому також може виникнути об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечених заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню заставодавцю, оскільки ця сума фактично знаходиться в ломбарді під час одержання ним коштів від реалізації заставленого майна.

Згідно з п. 1.15 ст. 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента-юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати і сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік і подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Зазначивши у рішенні, що позивач не є податковим агентом і тому не може нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету від імені та за рахунок платника податок з доходу, отриманого позичальником у разі неповернення ним позики, суди попередньої інстанцій не звернули уваги на положення пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 та п. 12.3 ст. 12 Закону № 889-IV.

З аналізу вище наведених норм вбачається, що ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, саме він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах цього Закону.

З огляду на наведене судові рішення першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Харківської області від 25.12.2006 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2007 по справі № АС-13/534-06 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.