К-19065/08-С Про зобов’язання надати висновок із зазначенням загальної суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість - 13.10.2009 Прийняття

У січні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Донвнештог" (далі – Товариство, позивач) звернулося до суду із позовною про зобов’язання Держаної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька (далі – ДПІ, відповідач 1) надати Головному управлінню Державного казначейства України у Донецькій області (далі –Казначейство, відповідач 2) висновок із зазначенням загальної суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 937 921 грн., та зобов’язати Казначейство перерахувати суму бюджетного відшкодування на поточний рахунок Товариства у 5–денний термін.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2008 по справі № 2-а-4918/08 (22-а-8122/08) позов задоволено повністю.

Судове рішення мотивовані тим, що Закон України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (далі –Закон №168/97ВР) не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, тому посилання податкового органу на відсутність результатів зустрічних перевірок контрагентів позивача є неправомірним. Також, задовольняючи позовні вимоги, суд зазначив, що суми, заявлені до бюджетного відшкодування у податкових деклараціях, перевіряються податковим органом відповідно до вимог пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97ВР, тому останній зобов’язаний надати органу державного казначейства даний висновок у п'ятиденний термін після закінчення такої перевірки.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.09.2008 по справі № 2-а-4918/08 (22-а-8122/08), рішення суду першої інстанції змінено в резолютивній частині, яка викладена у наступній редакції: " Викласти другий абзац резолютивної частини постанови Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.08 у справі № 2-а-4918/08 у наступній редакції: "Зобов’язати Державну податкову інспекцію у Київському районі м. Донецька надати до Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області висновок із зазначенням загальної суми бюджетного відшкодування у розмірі 937 921,00 грн., яка склалась із сум заявлених у деклараціях з податку на додану вартість за серпень 2005 року, за листопад 2005 року, за березень 2006 року, за квітень 2006 року, за липень 2006 року, за серпень 2006 року, за вересень 2006 року, за жовтень 2006 року, за листопад 2006 року, за квітень 2007 року, за травень 2007 року, за червень 2007 року. Доповнити резолютивну частину постанови абзацом, який вважати третім, наступного змісту: "Зобов’язати Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області в 5 –денний термін з дня отримання, виконати висновок Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька". В інший частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2008 у справі № 2-а-4918/08 –залишити без змін. " При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції помилково в резолютивні частині вирішено питання про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетної заборгованості з ПДВ у розмірі 937 921,00 грн., оскільки такі вимоги позивачем не заявлялися. Також в судовому рішенні апеляційної інстанції зазначено, що судом першої інстанції при правильному вирішенні спору в резолютивній частині помилково не зазначено про зобов’язання відповідачів вчинити дії, про які просив позивач.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач 2 (Казначейство), подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Під час підготовки справи до касаційного розгляду скаржник подав заяву про зупинення виконання судового рішення, яке оскаржується.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 215 Кодексу адміністративного судочинства України та беручи до уваги, що виконання рішення суду може спричинити негативні наслідки і порушення законних інтересів держави, оскільки предметом спору є рішення про відшкодування податку на додану вартість та понесення збитків Державним бюджетом України, ухвалою від 12.12.2008 виконання судового рішення апеляційної інстанції було зупинено.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закону №168/97ВР (168/97-ВР) . Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону (168/97-ВР) , враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону (168/97-ВР) .

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"(зі змінами станом на момент виникнення спірних правовідносин) - бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно нормам Закону №168/97-ВР (168/97-ВР) право на відшкодування виникає при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого існування зобов’язання по сплаті податку на додану вартість в ціні товару.

Судами встановлено, що згідно з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово-господарської діяльності Товариство подало до органа державної податкової служби податкову звітність за встановленою формою. Відповідно до податкових декларацій з ПДВ у Товариства виникло перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов’язань за відповідні облікові періоди 2005 –2007 роки, що утворило бюджетну заборгованість на загальну суму у розмірі 937 921,00 грн.

Податковим органом було проведено виїзні позапланові документальні перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вказані вище періоди, за результатами яких було складено Акти, де зазначено про допущені порушення Товариством правильності визначення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 937 921,00 грн.

На підставі Актів перевірки податковим органом було ухвалено податкові повідомлення –рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування, які були оскаржені в судовому порядку Товариством.

Постановами судів першої інстанції від 27.11.2006, 18.06.2007, 26.10.2007, залишеними без змін ухвалами судів апеляційної інстанції від 19.03.2007, 10.09.2007, 09.01.2008, що набрали законної сили, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовані.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З аналізу вищезазначеної статті випливає, що не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційні обставини є обов’язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі також керувалися положеннями п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, яким визначено порядок відшкодування з Державного бюджету України від’ємного значення суми податку, що підлягає сплаті, як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (роботі, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, тобто надмірно сплаченого податку.

Суди дійшли вірного висновку, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Водночас згідно з порядком бюджетного відшкодування, встановленим пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97ВР про ПДВ, орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання відповідного висновку податкового органу.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли податковий орган в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник податку вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (відшкодування заборгованості) з державного бюджету.

Таким чином, рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовної вимоги про зобов’язання відповідача надати органу державного казначейства висновок щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, є помилковими, оскільки в цій частині провадження у справі підлягало закриттю у зв’язку з тим, така вимога не є способом захисту прав платника податків і не підлягає розгляду в суді. У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів.

З огляду на наведене судове рішення апеляційної інстанцій не ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з державного бюджету на користь Товариства суми бюджетного відшкодування залишенню без змін, в іншій частині –провадження по справі закрити.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 226, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.09.2008 по справі № 2-а-4918/08 (22-а-8122/08) скасувати, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2008 в частині зобов’язання Держаної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька надати Головному управлінню Державного казначейства України у Донецькій області висновки щодо суми податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, - скасувати та закрити провадження в цій частині, в іншій частині судове рішення суду першої інстанції залишити без змін.