Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: неявка;

відповідача: неявка;

третьої особи: неявка;

Генеральної прокуратури України: Дубас В.А.;

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроснаб, ЛТД"

на постанову Господарського суду Запорізької області від 21.11.2006р.

та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 23.05.2007р.

у справі №18/434/06-АП

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроснаб, ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя

третя особа Приватне підприємство "Практик"

за участю Прокурора Запорізької області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електроснаб, ЛТД" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Електроснаб, ЛТД") звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Ленінському районі) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000262307/0-10130 від 18.08.2006 р.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.10.2006 р. залучено до участю у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Приватне підприємство "Практик".

Постановою Господарського суду Запорізької області від 21.11.2006р. у справі №18/434/06-АП (суддя Туркіна Л.П.), яку залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.05.2007р. (головуючий суддя – Кагітіна Л.П., судді Колодій Н.А., Яценко О.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ТОВ "Електроснаб, ЛТД", не погоджуючись з постановою Господарського суду Запорізької області від 21.11.2006р. та ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.05.2007р. у справі №18/434/06-АП, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ТОВ "Електроснаб, ЛТД" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.08.2006р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000262307/0-10130, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 37409,98 грн., в тому числі 24939,99 грн. основного платежу та 12469,99 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято ДПІ у Ленінському районі на підставі акту "Про результати виїзної позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "Електроснаб, ЛТД" при взаємовідносинах з ПП "Практик" за період з 01.01.2004р. по 31.03.2006 р." від 10.08.2006р. №410/23-07/31163429 (далі по тексту - Акт перевірки.)

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог п.п. 7.4.2 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" віднесено до складу податкового кредиту суму у розмірі 24939,99 грн. за податковими накладними виданими ПП "Практик", установчі документи якого визнано нечинними з моменту реєстрації рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 14.07.2005р. у справі №2-3918.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що висновки Акту перевірки є обґрунтованими, оскільки визнання недійсним установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації є підставою для висновку про недійсність податкових накладних у разі їх заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку на додану вартість.

Поряд з цим, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми податку на додану вартість, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Визнання недійсним установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції.

При цьому, Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставив в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширювалося тільки на окремо взятого платника податків і не ставило цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій вищевказані положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) при вирішенні спірних правовідносин не враховано.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на необхідність додаткового дослідження судами попередніх інстанцій питання правомірності включення до складу податкового кредиту позивача сум податку на додану вартість за податковими накладними отриманими від ПП "Практик".

При цьому судами попередніх інстанцій не досліджено правову природу наявних в матеріалах справи первинних документів.

Крім того, на думку судової колегії, необхідно встановити чи внесено на час вирішення даного спору запис до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації ПП "Практик" та чи втратило воно статус платника податків у відповідності з чинним законодавством.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроснаб, ЛТД" на постанову Господарського суду Запорізької області від 21.11.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 23.05.2007р. у справі №18/434/06-АП задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 21.11.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 23.05.2007р. у справі №18/434/06-АП скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.