Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Сергейчука О.А.

Суддів Костенка М.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сватко А.О.

за участю представників:

позивача: Пруднік С.І.;

відповідача: Туман Н.В.;

Генеральної прокуратури України: Дубас В.А.;

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 р.

у справі №29/402

за позовом Закритого акціонерного товариства "Оболонь"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

за участю Прокуратури Оболонського району м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Закрите акціонерне товариство "Оболонь" (далі по тексту – позивач, ЗАТ "Оболонь") звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі по тексту – відповідач, СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.12.2004 р. у справі №29/402 (суддя Усатенко І.В.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 р. (головуючий суддя Шипко В.В., судді Кот О.В., Нечитайло О.М.), позовні вимоги задоволено частково. Провадження у справі в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000061602/0 від 18.02.2004 р. припинено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0000321602/1 від 22.04.2004 р., №0000321602/2 від 23.06.2004 р. та №0000321602/3 від 08.09.2004 р.

СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 р. у справі №29/402, звернулась з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.02.2004р. СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП прийнято податкове повідомлення-рішення №0000061602/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем – пеня за порушення термінів у сфері ЗЕД, невиконання зобов’язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 4235896,70 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення – рішення, відповідачем прийнято рішення про часткове задоволення скарги, скасовано податкове повідомлення – рішення №0000061602/0 від 18.02.2004 р. та прийнято податкове повідомлення – рішення №0000321602/1 від 22.04.2004 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем – пеня за порушення термінів у сфері ЗЕД, невиконання зобов’язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства у розмірі 4089 831,51 грн.

За результатами оскарження позивачем податкового повідомлення – рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП №0000321602/1 від 22.04.2004 р. до ДПА у м. Києві та ДПА України, скарги позивача залишені без задоволення та прийняті податкові повідомлення рішення №0000321602/2 від 23.06.2004 р. та №0000321602/3 від 08.09.2004 р.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП на підставі акту "Про результати позапланової документальної перевірки ЗАТ "Оболонь" з питань дотримання вимог валютного законодавства України по контрактах, укладеним з нерезидентами: №74.1001/03-SL від 10.01.2003 р. ("A.Ziemann GmbH maschinenfabrik" - Німеччина) та №427/12/03 від 14.03.2003 р. (KHS Maschinen Anlagenbau AG) за період з 01.11.2003 р. по 01.02.2004 р." від 16.02.2004р. №83/16-2/05391057 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем в порушення вимог ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" перевищено встановлений Законом термін відстрочення імпортних операцій в 90 календарних днів за вищевказаними контрактами з моменту здійснення авансового платежу на користь постачальника продукції, що імпортується без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України, в результаті чого податковим органом, відповідно до приписів ст. 4 вказаного Закону, нараховано пеню за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від митної вартості недопоставленої продукції.

Проте, суд касаційної інстанції не може в повній мірі погодитися з викладеними в Акті перевірки висновками, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.01.2003 р. між позивачем та фірмою "A.Ziemann GmbH maschinenfabrik" (Німеччина) укладено контракт №74.1001/03-SL на імпорт на територію України обладнання – монтажні комплектуючі до дробильного відділення з вологим кондиціюванням, за умовами якого продавець продав, а покупець (позивач) купив товар на умовах ех-wогк (Інкотермс 1990). За вказаним контрактом позивачем 14.02.2003 р. здійснено авансовий платіж на суму 2104 356 євро.

Судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлено, що товар за вказаним контрактом від 10.01.2003 р. надійшов на митну територію України та знаходився під митним контролем відповідно до СМR від 11.08.2003 р., 13.08.2003 р., 18.08.2003 р., 23.08.2003 р., 26.08.2003 р., 01.09.2003 р., 02.09.2003 р., 03.09.2003 р., 04.09.2003 р., 06.09.2003 р., 12.09.2003 р., 15.09.2003 р., 17.09.2003 р., 19.09.2003 р., 24.09.2003 р., всього на суму 3 785 308 євро. Вантажно-митні декларації на отриманий товар оформлені позивачем 24.03.2004 р.

14.03.2003 р. між позивачем та фірмою KHS Maschinen Anlagenbau AG (Німеччина) укладено контракт №427/12/03 на імпорт на територію України обладнання – лінія для розливу пива в скляні пляшки, за умовами якого продавець продав, а покупець (позивач) купив товар на умовах ех-wогк (Інкотермс 1990). За вказаним контрактом позивачем 20.06.2003 р. здійснено авансовий платіж на суму 2 365 350 євро, 02.10.2003 р. – 3 878 847,50 євро та 14.11.2003 р. на суму 3 741 973,80 євро. Загальна вартість контракту становить 15 769 000,00 євро.

За вказаним контрактом від 14.03.2003 р. товар надійшов на митну територію України та знаходився під митним контролем відповідно до СМR від 20.09.2003 р., 26.09.2003 р., 27.09.2003 р., 28.09.2003 р., 29.09.2003 р., 01.10.2003 р., 02.10.2003 р., 05.10.2003 р., 07.10.2003 р., 08.10.2003 р., 10.10.2003 р., 11.10.2003 р., 12.10.2003 р., 12.10.2003 р., 15.10.2003 р., 16.10.2003 р., 17.10.2003 р., 18.10.2003 р., 20.10.2003 р., 21.10.2003 р., 24.10.2003 р., 26.10.2003 р., 28.10.2003 р., 29.10.2003 р., 31.10.2003 р., 03.11.2003 р., 04.11.2003 р., 06.11.2003 р., 11.11.2003 р., 16.11.2003 р. Вантажно-митні декларації на отриманий товар оформлені позивачем 31.01.2004 р. та 11.02.2004 р.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку.

Згідно з ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, товар за вищевказаними контрактами №74.1001/03-SL від 10.01.2003 р. з фірмою "A.Ziemann GmbH maschinenfabrik" - Німеччина та №427/12/03 від 14.03.2003 р. з фірмою "KHS Maschinen Anlagenbau AG" надійшов на митну територію України в межах термінів, передбачених ст. 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" імпорт (імпорт товарів) це купівля (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

При цьому, відповідно до вказаної статті "Моментом здійснення імпорту" є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Поняття "момент перетину товаром митного кордону України" визначається також нормами Митного кодексу України (92-15) .

Так, зокрема, пунктом 2 ст. 1 Митного кодексу України встановлено, що ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України – це сукупність дій, пов’язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

Відповідно до ст. 43 Митного кодексу України товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Згідно зі ст. 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів, відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню. Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставлення відповідних відміток на митній декларації та супровідних документах.

Таким чином, з правового аналізу наведених норм вбачається, що перебування товару "Під митним контролем" неможливе без його фактичного ввезення в Україну, тому первинним є фактичне перетинання товаром митного кордону України в пункті пропуску, підтвердженням якого в режимі імпорту є проставлення на товаросупровідному документі відтиску "Під митним контролем" з відповідною датою перетину митного кордону.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим посилання судів першої та апеляційної інстанцій на те, що відповідно до пункту 1 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997р. № 574 (574-97-п) , вантажна митна декларація – це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів.

При цьому, даний нормативно-правовий акт не містить положень про те, що вантажно митна декларація є єдиним документом, яким засвідчується факт та дата фактичного переміщення через митний кордон України товарів.

Також, відповідно до пункту 1.8. Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307 (z0443-97) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.09.1997 р. за № 43/2247, моментом перетину митного кордону при перевезенні залізничним транспортом при імпорті вважається початок або здійснення митного оформлення в пункті пропуску через митний кордон України на шляху переміщення товару.

За висновком наведеного, оформлена вантажна митна декларації не є єдиним документом, яким підтверджується факт і дата фактичного переміщення товару через митний кордон України, оскільки перебування товару під контролем неможливо без його фактичного ввозу на територію України, підставою для якого в режимі імпорту є наявність вантажно-товаросупровідного документа, з відтиском штампу "під митним контролем" з відповідною датою, що підтверджує факт перетину митного кордону України.

Таким чином, наведене спростовує доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, про те, що саме з оформлення вантажної митної декларації пов’язано здійснення імпортної операції.

Крім того, суд касаційної інстанції також звертає увагу на неправомірність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень, в яких пеня за порушення термінів у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначена як сума податкового зобов’язання. Адже з правового аналізу норм Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) податкове повідомлення-рішення як форма акту ненормативного характеру може застосовуватись лише щодо обов’язків зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у ст.ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування" і у випадках, які визначені п.п. 4.2.2. ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Отже, оскільки пеня за порушення резидентами термінів, передбачених ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", не передбачена як вид податку або іншого обов’язкового платежу, і серед підстав для нарахування саме податкового зобов’язання немає випадку порушення резидентами термінів, які передбачені вказаним Законом, визначення відповідачем позивачу пені як податкового зобов’язання не відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

За вказаних обставин, суд касаційної інстанції погоджується з правомірністю висновків судів попередніх інстанцій відносно того, що донарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД є передчасним та суперечить нормам чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, зроблених відповідно до вищезазначених правових норм.

Згідно ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішенням Господарського суду м. Києва від 23.12.2004 р. та постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 р. у справі №29/402 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 р. у справі №29/402 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 23.12.2004 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2005 р. у справі №29/402 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.