К-8649/08 Про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку пенсії - 10.06.2009 Прийняття

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в місті Дзержинську Донецької області про визнання неправомірними дій щодо відмови у перерахунку пенсії, зобов’язання здійснити перерахунок пенсії, за касаційною скаргою УПФ України в місті Дзержинську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2008 року, -

В листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати неправомірною відмову УПФ України в місті Дзержинську Донецької області щодо відмови у перерахунку пенсії, зобов’язавши останнього здійснити такий перерахунок у відповідності з положеннями ст.ст.50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-XII (надалі – Закон №796-XII (796-12) ) починаючи з 01.04.2007р., виходячи з мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування позову вказував, що він є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання пов’язаного роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

31.10.2006р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 05.10.2006р. (231-16) відповідно до положень ч.4 ст.54 якого пенсія по інвалідності інвалідам ІІ групи не може бути нижчою 8 мінімальних пенсій за віком.

02.10.2007р. позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про перерахунок пенсії, на яку 11.10.2007р. отримав відмову.

Вважаючи порушеним своє право на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернувся до суду правовим захистом.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2007р. позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю. Визнано неправомірними дії УПФ України в м. Дзержинську Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії та зобов’язано відповідача перерахувати позивачу пенсію по інвалідності відповідно до ст. 50, п.4 ст. 54, п.3 ст. 67, ст. 71 Закону №796-XII з 13.09.2007р. із розрахунку 8 прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.05.2008р. апеляційну скаргу відповідача задоволено частково та змінено резолютивну частину рішення суду першої інстанції. Згідно нової редакції постанови визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком. Зобов’язано відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії по інвалідності у відповідності зі ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком у відповідності до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-ІV, ч.3 ст. 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999р. №966-ХІV, прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність у відповідності до ст. 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р. №489-5, згідно до вимог ст. 45 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-ІV з часу звернення із заявою про перерахунок –з 01.09.2007р.

В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із постановленими по справі судовими рішеннями,

УПФ України в м. Дзержинську Донецької області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені судами рішення, ухваливши нове –про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2008р. касаційну скаргу прийнято до провадження суду та відкрито касаційне провадження.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі (ч.2 ст. 220 КАС України).

Так, судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення серія А НОМЕР_1), є інвалідом 2 групи захворювання, яке пов’язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (посвідчення серія НОМЕР_2), у зв’язку з чим йому була призначена державна пенсія відповідно до ст. 54 Закону №796-XII, а також щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст. 50 цього ж Закону.

Отримуючи пенсію у розмірах, обчислених відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 02.10.2007р. звернувся до відповідача із заявою від 13.09.2007р. про нарахування пенсії у розмірах, встановлених ст.ст. 50, 54 Закону №796-XII, на що 11.10.2007р. отримав відмову.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, з чим вірно погодилась колегія суддів апеляційного суду, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з розмірів, встановлених Законом №796-XII (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002р. №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України –громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-XII (796-12) .

Відповідно до ст.50 вказаного Закону –особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст.54 цього ж Закону –в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними й такими, що відповідають Закону, є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст.46).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України –органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення саме ст.ст. 50 та 54 Закону №796-XII, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на

ч.5 ст. 54 Закону №796-XII щодо порядку обчислення пенсії по інвалідності, якою це право надано Кабінету Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Уряду не свідчить про наявність у останнього права на звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.

З положень ст.ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ випливає, що за основу нарахування розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, береться мінімальна пенсія за віком.

Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише положеннями ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" і іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інакший розмір, немає.

З огляду на зазначене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо неприйняття до уваги положень ч.3 ст. 28 вказаного Закону, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 50 та 54 Закону №796-ХІІ.

Разом з тим, змінюючи рішення суду першої інстанції в зазначенні дати, з якої необхідно здійснити перерахунок пенсії, суд апеляційної інстанції, помилково взяв до уваги вказаний у рішенні суду першої інстанції факт звернення позивача до відповідача 13.09.2007р.

Матеріали справи свідчать, що 02.10.2007р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 13.09.2007р., про що свідчить запис на копії вказаної заяви (а.с.5).

Відтак, відповідно до положень ч.4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" перерахунок пенсії позивача слід здійснити з 01.10.2007р.

Відповідно до ст. 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23.07.2008р. про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень вважати такою, що втратила чинність.

Керуючись ст.ст. 211, 222, 223, 225, 232 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Дзержинську Донецької області – задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2008 року, якою частково змінено постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року – змінити. В абзаці четвертому резолютивної частини постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2008 року дату проведення перерахунку пенсії вказати "…з 01.10.2007 року…""замість "…з 01.09.2007 року".

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 липня 2008 року про зупинення виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2007 року та постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2008 року вважати такою, що втратила чинність.