Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Сіроша М.В., Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В.,

Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року у справі №2а-6691/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації, Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про зобов’язання вчинити дії, -

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області, Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, в якому просив зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області зробити перерахунок його щорічної допомоги на оздоровлення за 2007р., відповідно до частини 4 статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та здійснити виплату цих коштів; зобов'язати Головне управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації організувати та проконтролювати призначення йому щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 р. та її виплату.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року, позов задоволено частково.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 20 червня 1999 року та згідно висновку МСЕК є інвалідом другої групи.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, для осіб, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, та інвалідами другої групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Згідно із ч. 7 ст. 48 зазначеного Закону, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно п. 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, дію зазначеної норми зупинено на 2007 рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", виключно законами України визначається мінімальний розмір заробітної плати.

Статтею 76 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік", в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, були встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати на відповідні періоди 2007 року, а саме: 400 гривень - з 01 січня по 31 березня 2007 року; 420 гривень - з 01 квітня по 30 червня 2007 року; 440 гривень - з 01 липня по 30 вересня 2007 року; 460 гривень - з 01 жовтня 2007 р. Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат, законів України про Державний бюджет України, якими визначалися мінімальні розміри заробітних плат, не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 р. (v0a6p710-07) по справі "Про соціальні гарантії громадян" визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), положення статті 29, пункту 13 статті 71, пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Також встановлено, що це рішення має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Встановлений ще в 1996 році Постановою Кабінету Міністрів України № 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом багатьох років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими Законами України. При цьому відповідні закони не містили обмежень щодо застосування ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і норма відповідного закону України про визначення мінімальної заробітної плати на момент виплати, а не Постанова № 836 (836-96-п) .

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що виплата ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення, виходячи із розмірів, що встановлені Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996р. "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , за 2007р. з боку Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації Харківської області є неправомірною.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Красноградської районної державної адміністрації відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.