К-9267/08 Про перерахунок та виплату пенсії по інвалідності - 10.06.2009 Прийняття

провівши в касаційному порядку попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі –УПФ) України в місті Димитрові Донецької області про перерахунок та виплату пенсії по інвалідності, за касаційною скаргою УПФ України в місті Димитрові Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2008 року, -

В листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати неправомірною відмову УПФ України в місті Димитрові Донецької області щодо відмови у перерахунку його пенсії, зобов’язавши останнього здійснити такий перерахунок у відповідності з положеннями ст.ст.50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991р. №796-XII (надалі – Закон №796-XII (796-12) ) починаючи з 01.08.2006р. та у відповідності до вимог ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993р. №3551-XII, виходячи з мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування позову заявник вказував, що він має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом ІІІ групи із захворювання пов’язаного роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

31.10.2006р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 05.10.2006р. (231-16) відповідно до положень ч.4 ст.54 якого, пенсія по інвалідності інвалідам ІІІ групи не може бути нижчою 6 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст.50 вказаного Закону –особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, зокрема інвалідам III групи у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

01.11.2007р. позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про перерахунок пенсії, на яку 12.11.2007р. отримав відмову.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2008р. позов ОСОБА_1 було задоволено частково та визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивача. Зобов’язано УПФ України в м. Димитрові провести ОСОБА_1. перерахунок пенсії по інвалідності відповідно до ст.ст. 50, 54 п.4 Закону №796-XII та відповідно до ч.4 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" з 01.11.2007р.

В решті позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.05.2008р. частково задоволено апеляційну скаргу відповідача та змінено постанову суду першої інстанції. Виключено з резолютивної частини судового рішення посилання на ч.4 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту".

В решті постанову суду залишено без змін.

В касаційній скарзі УПФ України в м. Димитрові просить постановлені по справі судові рішення скасувати з мотивів порушення судами обох інстанцій норм матеріального та процесуального права й ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.09.2008р. касаційну скаргу прийнято до провадження суду та відкрито касаційне провадження.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій правильно встановлено і це відповідає матеріалам справи, що позивач має статус особи яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (посвідчення серія А НОМЕР_1), є інвалідом ІІІ групи із захворювання пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв’язку з чим йому була призначена державна пенсія відповідно до ст. 54 Закону №796-XII, а також щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст.50 цього ж Закону.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, з чим вірно погодилась колегія суддів апеляційного суду, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з розмірів, встановлених Законом №796-XII (796-12) , а не постановами Кабінету Міністрів України №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" від 03.01.2002р. (1-2002-п) та №374 (374-2002-п) "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також пенсій, призначених відповідно до інших законів України, які раніше не підвищувались" від 28.03.2002р.

Такий висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України –громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-XII (796-12) .

Відповідно до ст.50 вказаного Закону –особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст.54 цього ж Закону –в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів третьої групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними й такими, що відповідають Закону, є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України –органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України –у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають положення саме ст.ст. 50 та 54 Закону №796-XII, а не наведені вище постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

Також суди правильно не взяли до уваги посилання відповідача на ч.5 ст. 54 Закону №796-XII щодо порядку обчислення пенсії по інвалідності, якою це право надано Кабінету Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Уряду не свідчить про наявність у останнього права на звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом.

З положень ст.ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ випливає, що за основу нарахування розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, береться мінімальна пенсія за віком.

Чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише положеннями ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" і іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інакший розмір, немає.

З огляду на зазначене, не можуть бути взятими до уваги посилання в касаційній скарзі на положення ч.3 ст.28 вказаного Закону, відповідно до якої мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого законодавчо визначеного мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 50 та 54 Закону №796-ХІІ.

Разом з тим, змінюючи рішення суду першої інстанції, виключивши з його резолютивної частини посилання на ч.4 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", колегія суддів апеляційного суду вірно вказала на відсутність порушень вказаної норми Закону в діях відповідача.

Відтак колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій зроблених у даній справі, оскільки такі відповідають вимогам процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначені висновки суду не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 2201, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області – залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 березня 2008 року в не скасованій частині та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2008 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені ст.ст. 235- 239 КАС України.