К-2478/07 Про зобов'язання призначити державну соціальну допомогу - 10.06.2009 Прийняття

за позовом ОСОБА_1до Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації про зобов'язання призначити державну соціальну допомогу та стягнення невиплаченої суми допомоги,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 лютого 2003 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2003 року, -

У червні 2002 року ОСОБА_1. пред'явив в суді позов до Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації (далі - УПСЗН) в якому, з урахуванням уточнень, просила зобов'язати УПСЗН призначити з 17 січня 2001 року державну соціальну допомогу її сину ОСОБА_2, 1993 року народження, відповідно до Закону України "Про державну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" та стягнути невиплачену суму такої допомоги з 17 січня 2001 року по 6 грудня 2002 року в розмірі 2270 гривень 55 копійок.

Позовні вимоги мотивувала тим, що її син визнаний інвалідом з дитинства у віці до 16 років і йому призначена та виплачується відповідна пенсія по інвалідності.

У зв'язку з набранням чинності з 1 січня 2001 року Законом України "Про державну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам (2109-14) ", яким передбачена виплата інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам державної соціальної допомоги у розмірі 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність або відповідної пенсії, за їх вибором, 17 січня 2001 року звернулася до УПСЗН з заявою про призначення її синові державної соціальної допомоги замість призначеної раніше пенсії по інвалідності.

У квітні 2002 року вона відмовилася від пропозиції УПСЗН призначити її синові державну соціальну допомогу в розмірі 56 гривень на місяць, посилаючись на те, що запропонований розмір допомоги не відповідає встановленому законодавством, оскільки в період з 17 січня 2001 року по 31 грудня 2001 року він повинен був складати 124 гривні 38 копійок на місяць, а з 1 січня 2002 року - 187 гривень 60 копійок.

Посилаючись на наведені обставини та неправомірність дій, просила зобов'язати УПСЗН призначити її синові з 17 січня 2001 року державну соціальну допомогу в указаному нею розмірі та стягнути на користь її сина 2270 гривень 55 копійок, що складає різницю між державною соціальною допомогою, яку належало нарахувати, та отриманою за цей період пенсією.

Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 лютого 2003 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2003 року, ОСОБА_1. відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ОСОБА_1. звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який передав її у порядку, визначеному пунктом 10 "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Справа розглянута судами попередніх інстанцій до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) , а тому суд касаційної інстанції перевіряє додержання норм матеріального і процесуального права, що діяли на час розгляду справи.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про державну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" (2109-14) від 16 листопада 2000 року № 2109-ІІІ, який набрав чинності з 1 січня 2001 року, встановлено, що інваліди з дитинства та діти-інваліди мають право на отримання державної соціальної допомоги у розмірі 70 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність або відповідної пенсії, за їх вибором.

Порядок надання такої державної соціальної допомоги затверджений спільним наказом Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством фінансів України захисту населення, пунктом 2.1. якого передбачено, що інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на державну соціальну допомогу і пенсію, призначається одна з них за їхнім вибором. Розмір допомоги, відповідно до пункту 6.1 Порядку, встановлюється відповідно до прожиткового мінімуму, що визначається згідно із законодавством України.

Прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" (966-14) та щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України. Законом України "Про Державний бюджет на 2002 рік" (2905-14) встановлено прожитковий мінімум для призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам в сумі 80 гривень (стаття 42), а Законом України "Про Державний бюджет на 2003 рік" (380-15) в сумі 90 гривень (стаття 48).

З огляду на наведені правові норми, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивач мала право на отримання державної соціальної допомоги для сина в розмірі 56 гривень з 1 січня 2002 року і в розмірі 63 гривні з 1 січня 2003 року і така допомога могла бути призначена, у разі подання нею усіх необхідних документів, зокрема, атестата про припинення виплати пенсії на дитину-інваліда та медичного висновку про визнання її сина інвалідом з дитинства. Оскільки, звертаючись у січні 2001 року за призначенням державної соціальної допомоги позивач зазначених документів не надала, як не надала їх і пізніше, у січні 2002 року, коли відмовилася від призначення допомоги у розмірі, запропонованому УПСЗН, суди вірно зазначили, що не призначивши державну соціальну допомогу, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень і прав та законних інтересів позивача не порушив.

Колегія суддів вважає, що судові рішення є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та на підставі закону, що регулює їх; в судових рішеннях повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушено норми процесуального права, а тому за правилом частини 1 статті 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 лютого 2003 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 травня 2003 року - без змін.