К-39003/06 Про визнання угоди недійсною - 10.06.2009 Прийняття

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2006 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2006 р., у позові відмовлено.

ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

У справі відсутні належні докази, які б підтверджували факт укладення спірного договору, а саме: договору підряду № 4 від 04.02.2003 р., укладеного ПП "Укртокпром" та ТОВ "Індустріалресурс". Ні примірник такого договору, ні його належним чином засвідчена копія суду не надані.

Наявні у справі копії первинних документів, а саме: податкова накладна №000005 від 06.02.2003 р., акт прийому-передачі виконаних робіт від 06.02.2003 р., податкова накладна № 07/2 від 07.02.2003 р., акт прийому-передачі виконаних робіт від 07.02.2003 р., платіжні доручення № 3 від 20.02.2003 р., № 4 від 27.02.2003 р., № 5 від 11.03.2003 р. та податкова накладна від 11.03.2003 р. не пов’язані із спірним договором за предметом угоди.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними після укладення та виконання спірної угоди, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Утім, суд не врахував, що вимоги про визнання недійсним правочину (угоди, господарського зобов’язання), яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову з огляду на таке.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на викладене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби можуть звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

За недоведеністю існування такої мети, відсутністю підстав вважати угоду нікчемною, відсутні підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за вчинення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до пункту 5 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України (436-15) положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України (436-15) щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказане порушення.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає, що провадження у справі щодо розгляду вимог про визнання угоди недійсною, як такої, що суперечить інтересам держави і суспільства, підлягає закриттю із скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій у цій частині, а судові рішення про відмову у позові в частині застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Запоріжжя задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2006 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2006 р. в частині відмови у позові про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті дані судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.