Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим, Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим про визнання права на отримання щорічної разової допомоги та зобов'язання вчинити певні дії, яка переглядається за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим на постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06 травня 2008 року

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим (УПСЗН), Головного управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим про визнання права на отримання щорічної разової допомоги та зобов'язання вчинити певні дії.

Зазначав, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року (3551-12) №3551 (Закон №3551) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова гроша допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, а інвалідам війни третьої групи - у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що у 2004-2007 роках йому, інваліду війни, виплати проведені у розмірі, що не співвідноситься із розміром мінімальної пенсії за віком, просив стягнути з відповідача 5 449 грн. заборгованих виплат та індексацію на суму 720 грн.60 коп., а всього 6 169 грн. 60 коп.

Постановою Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 25 лютого 2008 року позов задоволено частково. Зобов'язано УПСЗН виплату разової допомоги до 05 травня здійснювати відповідно до Закону №3551 (3551-12) з наступними змінами та доповненнями. У задоволенні решти позову - відмовлено.

Новою постановою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06 травня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог за 2007 рік скасовано і в цій частині постановлено нове, про зобов'язання УПСЗН виплатити різницю між розміром допомоги встановленої статтею 12 Закону №3551 та розміром виплаченої допомоги. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, просить рішення останнього скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В решті судові рішення не оскаржуються.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є ветераном війни, інвалідом війни третьої групи.

Також встановлено, що ОСОБА_1 до 5 травня виплачувалась грошова допомога: у 2004 році - 120 грн., у 2005 році - 250 грн., у 2006 році - 250 грн. і у 2007 році - 300 грн.

Відмовивши в задоволенні виплат за 2004-2006 роки, суд першої інстанції виходив з того, що позивач без поважних причин пропустив передбачений статтею 99 КАС України річний строк звернення до адміністративного суду, а до 5 травня 2007 року отримав допомогу у передбаченому законом розмірі.

Скасувавши рішення суду першої інстанції щодо виплат за 2007 рік та задовольнивши позов у цій частині, апеляційний суд зазначив, що Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) № 6-р/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким допомога ветеранам війни визначена у меншому розмірі ніж це передбачено Законом № 3551.

З висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Так, правовий статус ветеранів війни, зокрема питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону №3551).

За змістом частини п'ятої статті 12 Закону №3551, щорічно до 5 травня інвалідам війни третьої групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Статтею 17-1 Закону передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Відповідно до вимог статті 17 вказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" виплату установлено в розмірі 300 гривень, при цьому пунктом 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги на 2007 рік зупинено.

У розмірі, визначеному Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , виплати позивачу здійснені Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) № 6-р/2007 положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнані неконституційними.

Таким чином, на час виплати допомоги, тобто станом на 5 травня 2007 року, чинними були нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня ветеранам війни.

Згідно із статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином дії відповідача з виплат щорічної грошової допомоги у розмірах встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) не можна визнати неправомірними, оскільки до визнання неконституційними норми вказаного Закону мали пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

За таких обставин у апеляційного суду не було правових підстав для задоволення позову, а тому в цій частині оскаржуване рішення є помилковим.

Окрім того, залишивши без змін рішення суду першої інстанції щодо покладення на відповідача обов'язку виплачувати разову допомогу до 5 травня відповідно до Закону №3551 (3551-12) , апеляційний суд не звернув уваги, що йдеться про можливі майбутні платежі. Між тим, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Без встановлення такого порушення, а лише допускаючи можливість неправомірної поведінки суб'єкта оскарження, суди дійшли помилкового висновку про можливість захисту прав у майбутньому, що не випливає із повноважень, визначених статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 06 травня 2008 року та постанову Кіровського районного суду Автономної Республіки Крим від 25 лютого 2008 року в частині задоволення вимог скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові. В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239 КАС України.