Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області (далі – ДПІ) про зобов’язання вчинити певні дії,

У квітні 2007 року ОСОБА_1. звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що звернулась до ДПІ із заявою, у якій зазначала, що згідно своїх релігійних переконань і на підставі ст. 1 Закону України "Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів" відмовляється від присвоєного їй проти волі ідентифікаційного номера та просила зберегти за нею раніше встановлену форму обліку платників податків та інших обов’язкових платежів, зобов’язати ДПІ виключити з державного реєстру платників податків та інших обов’язкових платежів всю інформацію про неї та зробити в її паспорті відмітку про те, що вона має право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера. Вважаючи зазначені дії суб’єкта оскарження незаконними, такими, що порушують її конституційні права, просила позов задовольнити.

Постановою Пустомитівського районного суду від 30 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить судові рішення скасувати,та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що відповідно до Порядку унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України 19.10.2004р. № 602/1226 визначено процедуру внесення відмітки про наявність права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера до паспорта фізичної особи, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це орган державної податкової служби.

Відповідно до п. п. 4, 5 вищевказаного Порядку фізична особа, яка відмовляється від ідентифікаційного номера, подає до органу внутрішніх справ за своїм місцем реєстрації довідку за формою № В3 та паспорт громадянина України, а посадова особа органу внутрішніх справ при зверненні громадянина за місцем його реєстрації щодо внесення відмітки до його паспорта розглядає вказану довідку щодо повноти і правильності її заповнення та відповідності пред'явленому паспорту і у разі відсутності невідповідностей вносить на 7-9 сторінку паспорта відмітку, зміст та форму якої наведено в додатку 4.

Вказаний порядок позивачкою дотриманий не був.

Згідно ч. 3 ст. 211 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України (2747-15) ) підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для їх обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Пустомитівського районного суду від 30 травня 2007 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2008 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236- 239 КАС України.