Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

на ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2007 року

та ухвалу господарського суду Миколаївської області від 07.03.2007 року

у справі № 36/12-851/1 господарського суду Миколаївської області

за позовом Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

до Приватного підприємства "Мав-Кар"

про визнання установчих документів недійсними з дати реєстрації та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію платника податків на додану вартість з дня його видачі, -

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 07.03.2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2007 року, повернуто позовну заяву ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва до ПП "Мав-Кар" про визнання установчих документів недійсними з дати реєстрації та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію платника податків на додану вартість з дня його видачі.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, податкова інспекція просить скасувати ухвалу господарського суду Миколаївської області від 07.03.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2007 року, передати справу на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Повертаючи позовну заяву ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не підсудна господарському суду, як суду на котрий тимчасово покладений обов’язок вирішення адміністративних справ. При цьому, суд послався на те, що позов про визнання недійсними документів підприємства має бути поданий (у тому числі) й до засновників, а відповідно до статей 1, 2, 12, 18, 21 ГПК України справи, в яких сторонами мають бути фізичні особи, господарським судам не підвідомчі.

З таким висновком суду погодився і суд апеляційної інстанції, зазначивши крім цього, що заявлений позов не може розглядатись за нормами адміністративного судочинства.

Проте з обґрунтованістю постановлених судових рішень погодитися не можна з таких підстав.

Стаття 59 Господарського кодексу України в редакції від 01.01.2004 року передбачає порядок припинення діяльності суб’єкта господарювання, відповідно до якого діяльності суб’єкта господарювання припиняється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації – за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, – за рішенням суду.

Так, закон надає право податковим органам звертатися до суду з позовом про припинення юридичної особи або підприємницької діяльності.

Положення пункту 17 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" щодо права органів державної податкової служби звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, пункту 2 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України – про можливість визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи, частин 6, 7 статті 59 Господарського кодексу України щодо скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання та позбавлення його статусу юридичної особи у зв’язку з прийняттям Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" (755-15) слід розуміти, як право на позов про припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця (статті 22, 38, 46 Закону).

Відповідно до прикінцевих положень цього Закону, який набрав чинності з 1 липня 2004 року, закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з положеннями пункту 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідачем у справі про припинення юридичної особи є юридична особа, а не її учасники (засновники), оскільки учасники в порядку, встановленому законом та установчими документами, входять до складу вищого органу юридичної особи.

Справи у спорах між юридичними особами у випадках, передбачених статтями 1, 12 Господарського процесуального кодексу України, підвідомчі господарським судам.

Відповідно до пункту 6 частини 1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , до початку діяльності окружного адміністративного суду справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального Кодексу України (1798-12) 1991 року, вирішувалися відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства (2747-15) з додержанням правил підсудності та складом суду, які передбачені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) .

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суди дійшли помилкового висновку про повернення позову з підстав непідвідомчості господарському суду, на який тимчасово був покладений обов’язок вирішення адміністративних справ, та який повинен був розглянути заявлений позов, і неможливості його розгляду за нормами адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного, ухвала Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2007 року та ухвала господарського суду Миколаївської області від 07.03.2007 року підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм процесуального права, а справа - передачі для розгляду по суті до суду першої інстанції.

В зв’язку з початком роботи Миколаївського окружного адміністративного суду справу необхідно передати для розгляду по суті не до місцевого господарського суду, а до вказаного окружного адміністративного суду.

Керуючись ст. ст. 220 – 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва задовольнити.

Скасувати ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2007 року та ухвалу господарського суду Миколаївської області від 07.03.2007 року, справу передати для розгляду по суті до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.