К-12837/07-С Про визнання недійсним договору та стягнення коштів - 06.10.2009 Прийняття

Постановою Господарського суду Львівської області від 09.10.2006р. позов задоволено: визнано недійсною угоду укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю "Леопрінт" та Приватним підприємством "Луїза" та стягнуто з ПП "Луїза" на користь ТОВ "Леопрінт" 275 900,00 грн. і з останнього в дохід бюджету грошову суму у розмірі 275 900,00 грн.

Дана постанова мотивована тим, що висновок про суперечність спірної угоди інтересам держави випливає з інформаційної довідки, наданої Мостиським відділенням Городоцької МДПІ від 15.12.2005 року №2326, оскільки ПП "Луїза" 12.10.2004 року знято з обліку, а за липень 2004 року підприємство подавало декларації з податку на додану вартість без ознак фінансово –господарської діяльності, тобто податкового зобов’язання з липня 2004 року не зазначено та суму з податку на додану вартість в бюджет не сплачено, в той час, як ТОВ "Леопрінт" до податкового кредиту включено відповідні суми податку на додану вартість, чим завдано шкоду державі у вигляді недотримання належних сум податку на додану вартість; ПП "Луїза" свідомо не звітувала про фінансово-господарську діяльність, а таким чином мало умисел на вчинення неправомірних дій.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2007 року, в частині заявлених вимог до ПП "Луїза" закрито провадження у справі, оскільки відповідно до ст. 47 КАС України відповідач ПП "Луїза", в результаті його ліквідації, не може бути стороною по справі. В решті позову відмовлено з мотивів необґрунтованості позовних вимог.

Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Львівської області, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2007 року та залишити в силі постанову Господарського суду Львівської області від 09.10.2006 року, оскільки вважає останню прийняту з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Вищий адміністративний суд України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при проведенні планової документальної перевірки ТОВ "Леопрінт"на виконання усної угоди на користь Товариства продавцем ПП "Луїза"було відвантажено товарно-матеріальні цінності (крейдовий папір), та оплачено даний товар згідно розрахункових документів ТОВ "Леопрінт". ПП "Луїза"виписано податкові накладні на загальну суму 275900,04 грн., в т. ч. податок на додану вартість 45983, 34 грн., по яких ТОВ "Леопрінт"у серпні 2004 року віднесено відповідні суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Також судами встановлено, що ПП "Луїза"12.10.2004 року знято з обліку та за період з липня 2004 року подано декларацію з податку на додану вартість без ознак фінансово-господарської діяльності, тобто податкового зобов’язання в липні 2004 року не зазначено і суму податку на додану вартість в бюджет не сплачено.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження у справі у зв'язку з ліквідацією ПП "Луїза", однак звертає увагу на вимоги позовної заяви ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області щодо визнання договору між відповідачами недійсним, оскільки даний предмет спору не підлягає судовому розгляду виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК України. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу. Цю норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Відповідно до ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2007 року по справі № 5/1060-19/186А в частині відмови в задоволенні вимог про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін. Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.