К-19196/07 Про визнання незаконними дій та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії - 09.06.2009 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області на постанову Стахановського міського суду Луганської області від 30 травня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про визнання незаконними дій та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,-

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про визнання незаконними дій та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії відповідно до вимог статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Стахановського міського суду Луганської області від 30 травня 2007 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області, які виразилися у відмові провести перерахунок пенсії. Зобов'язано управління Пенсійного Фонду України в м. Стаханові Луганської області зробити перерахунок призначеної пенсії ОСОБА_1 у розмірі 2928 грн. з дати звернення до управління Пенсійного Фонду України в м. Стаханові Луганської області - 25.10.2006р. та призначити ОСОБА_1 додаткову пенсію з дати звернення до управління Пенсійного Фонду України в м. Стаханові Луганської області - 25.10.2006р. у розмірі 274 грн. 50 коп. Зобов'язано управління Пенсійного Фонду України в м.Стаханові Луганської області проводити ОСОБА_1 в подальшому перерахунок пенсії у зв'язку з збільшенням мінімального розміру пенсії за віком. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2007 року постанову Стахановського міського суду Луганської області від 30 травня 2007 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, управління Пенсійного Фонду України в м.Стаханові Луганської області звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Згідно з вимогами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, визнаний інвалідом ІІ групи та належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому 25 жовтня 2006 року позивач звернувся до управління Пенсійного Фонду України в м.Стаханові Луганської області, де перебуває на обліку як пенсіонер, з заявою про нарахування основної та додаткової пенсії у розмірах, встановлених статтею 50 та статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", але в проведенні перерахунку пенсії йому було відмовлено.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року №1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) .

Висновок судів відповідає обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами другої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів другої групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильним та таким, що відповідає Закону, є висновок судів попередніх інстанцій, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (частина 2 статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачу застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Крім того, закріплення у статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" положення, яким передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України має визначати зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону.

Зі статей 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" вбачається, що під час встановлення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно з частиною третьою статті 67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивача має визначатись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому обґрунтованими також є висновки судів щодо протиправності відмови відповідача у перерахунку пенсій у разі встановлення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, висновок судів про протиправність дій управління Пенсійного Фонду України в м.Стаханові Луганської області щодо відмови в перерахунку пенсії та зобов'язанні провести перерахунок призначеної позивачу пенсії по інвалідності та додаткової пенсії є вірним.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені правильно і повно, але при цьому суди допустилися порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за доцільне, скасувати рішення попередніх судів в частині зобов'язання відповідача вподальшому проводити перерахунок пенсії позивача у зв'язку зі збільшенням мінімального розміру пенсії за віком, і відмовити в задоволенні позову в цій частині, оскільки висновок судів про покладення на відповідача такого обов'язку є передчасним.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області задовольнити частково.

Постанову Стахановського міського суду Луганської області від 30 травня 2007 року, яка залишена без зміни ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2007 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про визнання незаконними дій та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії - скасувати в частині зобов'язання управління Пенсійного фонду України в м.Стаханові Луганської області в подальшому проводити ОСОБА_1 перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням розміру мінімальної пенсії за віком.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної вимоги про подальший перерахунок пенсії у зв'язку зі збільшенням розміру мінімальної пенсії за віком

В решті судові рішення у справі - залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.