Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Сіроша М.В., Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В.,

Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області на постанову господарського суду Чернігівської області від 24 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2008 року у справі №18/272 за позовом відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до сільськогосподарського кооперативу "Полісся" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, -

У липні 2007 року відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області звернулось до суду з позовом до сільськогосподарського кооперативу "Полісся" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2006 році .

Постановою господарського суду Чернігівської області від 24 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області просить скасувати зазначені вище судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26.09.2002р. (1434-2002-п) (із наступними змінами та доповненнями) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно п. 3 зазначеного Положення, одним із завдань Фонду соціального захисту інвалідів є контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - підприємства), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) .

Також, відповідно до п. п. 3 п. 4 цього Положення Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені, а також відповідно до п. п. 3 п.5 Положення має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до п. 2 Положення, робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізоване місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащенням та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

Згідно п. 3 Положення "Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 року № 314 (314-95-п) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Згідно п. 5 Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Пунктом 10 Положення "Про робоче місце інваліда та порядку працевлаштування інвалідів" (314-95-п) передбачено, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Судом встановлено, що відповідачем були створені 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів. 24.03.2006р. в районній газеті було опубліковане оголошення про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідач також звертався до начальника Корюківського управління праці та соціального захисту населення з проханням допомогти у працевлаштуванні інвалідів.

Відповідно до інформації Корюківського районного центру зайнятості від СВК "Полісся" за 2006 рік надходила щомісячна інформація про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів. В центрі зайнятості в 2006 році безробітні інваліди, які б проживали в с. Хотіївка, на обліку не перебували. В наданих відповідачем та районним центром зайнятості копіях звітів по формі 3-ПН "Звіт про наявність вакансій" містяться відомості про наявність вільних робочих місць для інвалідів протягом 2006 року.

З наведеного вбачається, що відповідач створив міста для працевлаштування інвалідів, повідомляв про наявність вільних робочих місць для інвалідів в кількості, необхідній для виконання нормативу, передбаченого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог .

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області відхилити, а постанову господарського суду Чернігівської області від 24 липня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2008 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.