2-а-9914/08/2/0170 Про спонукання до виконання певних дій - 23.11.2009 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 09.04.09 у справі № 2-а-9914/08/2

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим (вул. Дм. Ульянова, 10, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95013)

про спонукання до виконання певних дій,

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В. ) від 09.04.09 у справі № 2-а-9914/08/2 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим про спонукання до виконання певних дій задоволені частково. На Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим покладений обов’язок нарахувати на користь ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 01.05.2008 року по 31.12.2008 року.

В задоволенні решти позовних вимог позивачу відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, представник відповідача подав на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В. ) від 09.04.09 у справі № 2-а-9914/08/2 про спонукання до виконання певних дій та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим .

Апеляційна скарга була мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про причини неприбуття у судове засідання суд не повідомили. Про дату, час та місце судового розгляду були повідомлені належними чином.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликались в судове засідання, але в суд не з’явились, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників сторін.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши справу, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до суду, просить зобов’язати відповідача здійснити їй нарахування щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, за період з 2006 року по час звернення з позовом до суду.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що позивач є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивач зазначає, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково.

Перевіривши матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин і додержання норм матеріального та процесуального права при прийнятті судом першої інстанції постанови, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004, №2195-ІУ дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 (а. с. 6), тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона являється особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.

Отже, виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) , на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) , в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 17 статті 77 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 №3235-ІУ зупинена на 2006 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) від 19.01.2006 року №3367-ІУ (3367-15) пункт 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виключений, тобто дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік поновлена Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) від 19.01.2006 року №3367-ІУ (3367-15) набув чинності 02.04.2006.

Таким чином, в 2006 році ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених, статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не існувало.

Відповідно до статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 №489-V у 2007 році були внесені зміни, згідно яким підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Згідно з пунктом 12 статті 71 цього Закону від 19.12.2006 №489-У (489-16) зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Положення статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 №489-V, а також зупинення дії статті 6 на 2007рік, передбачене пунктом 12 статті 71 Закону України від 19.12.2006 №489-У визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71, а також статті 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 09.07.2007.

Проте, згідно з пунктом 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (v0a6p710-07) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Згідно з пунктом 3.1. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (v0a6p710-07) зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України (254к/96-ВР) . Отже, у такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист. Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень. Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Вказана позиція є преюдиціальною в силу згідно з пунктом 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Більше цього, Законом України від 28.12.2007 №107-УІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" був викладений в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни".

Вказані зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 №107-УІ (107-17) , згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 (v010p710-08) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Отже, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІУ мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

В статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України (254к/96-ВР) та законів України, формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Враховуючи положення частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", суд першої інстанції визнав за можливе застосувати для визначення розміру місячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника. безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Згідно з статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку судової колегії, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов'язана з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом апеляційної інстанції не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно поновив позивачу строк звернення до суду за період з липня 2007 року, оскільки позивач є літньою людиною з поганим станом здоров'я та не мав можливості раніше звернутися з позовом до суду.

За таких підстав судом першої інстанції з урахуванням зазначених положень правомірно поновлено строк звернення до суду за період з липня по вересень 2007 року, та відмовив в задоволенні позову в частині вимог за 2006 рік та за період з січня по червень 2007 року.

Вимоги позивача про виплату щомісячної державної допомоги за 2008 рік, з урахуванням того, що згідно з резолютивною частиною Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 (v010p710-08) положення 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22.05.2008, підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Однак, суд першої інстанції, не зазначив суму, яка підлягає виплаті позивачу.

Підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни за період з липня по грудень 2007 року (в межах строку позовної давності), яке підлягає виплаті позивачу складає 742,62грн. згідно наступного розрахунку: (410,06 х 30%)=123,01 х 3 + (415,11грн. х 30%)=124,53 х 3.

Підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни за період з травня по грудень 2008 року, яке підлягає виплаті позивачу складає 780,40грн., згідно наступного розрахунку:

з травня по червень 2008 року 288,60грн. = (481,00грн. х 30%) х 2,

з липня по вересень 2008 року 433,80грн. = (482,00грн. х 30%) х 3,

з жовтня по грудень 2008 року 448,20грн. (498,00грн. х 30%) х 3,

288,60 + 433,80 + 448,20 = 1170,60грн.

з урахуванням виплаченого підвищення в травні-грудні 2008 року в сумі 390,20грн., згідно до наступного розрахунку:

з травня по червень 2008 року –48,10грн. х 2 = 96,20грн.,

з липня по вересень 2008 року –48,20грн. х 3 = 144,60грн.,

з жовтня по грудень 2008 року –49,80грн. х 3 = 149,40грн.;

1170,60грн. –390,20грн. = 780,40грн.

Крім того, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про нарахування позивачу щомісячної державної соціальної допомоги, не зазначив про зобов’язання відповідача здійснити виплату відповідної суми, що необхідно для повного захисту порушених прав позивача.

Позивач також в позовній заяві не просила здійснити виплату нарахованої допомоги, у зв’язку з чим судова колегія дійшла висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог в порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення підлягає зміні по підставах пункту першого частини першої статті 201 КАС України, шляхом уточнення суми, яка підлягає стягненню на користь позивача та покладення на відповідача обов’язку по виплаті позивачу зазначеної суми.

Керуючись статтями 195; 196; пунктом другим частини першої статті 198; пунктом першим частини першої статті 201; частиною другою статті 205; статтею 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим –залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 09.04.09 у справі № 2-а-9914/08/2 – змінити.

Викласти пункт другий резолютивної частини постанови у наступній редакції:

"Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.07.2007 по 31.12.2007 в розмірі 742,62грн. та за період з 01.05.2008 по 31.12.2008 в розмірі 780,40грн."

3. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 09.04.09 у справі № 2-а-9914/08/2 залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п’ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.